Глава 6

   Минуло пів року

Я щойно прокинулась, прийняла душ і сиділа перед дзеркалом робила макіяж. З недавніх пір цей процес став невід’ємною частиною кожного мого дня. Чорні стрілки, вії, звабливі губи, нафарбовані яскравою помадою- ось, що усі бачать, але ніхто тепер не впізнає за тоною косметики ту дівчину Алісу- життєрадісну дитину, старанну студентку. І не дивно, адже вона ще пів року тому покінчила із собою, стрибнувши з мосту у бурхливу річку, бо не пережила родинної трагедії. От тільки тіло її так досі і не знайшли. Як же прикро! 

Із дзеркала на мене дивилась красива дівчина. І завдяки макіяжу не скажеш, що їй тиждень тому виповнилось лише дев’ятнадцять . Хоча це мені і потрібно, адже я маю відповідати віку у новому паспорті, а там мені двадцять один рік. Щоб мати більше можливостей ,довелось трохи підшаманити з документацією. Хоча, якщо бути відвертою, то тепер я живу цілковито новим життям з бездоганним минулим. 

У паспорті я двадцятиоднорічна Анна Сергіївна Давиденко.” Випускниця економічного факультету закордонного вузу, батьки живуть у Німеччині, братів сестер не маю. Живу у квартирі, купленій батьками. Люблю проводити час з приємними людьми і прагну працювати в одній із найкрутіших компаній країни”. Таку легенду разом з дядьком Олегом ми придумали пів року тому. Тоді він ще щиро сподівався, що я дійсно хотіла почати жити заново. Але на превеликий жаль його сподівання розбились, коли попри свою обіцянку, я не поїхала закордон, а, придбавши квартиру у місті, вже під новим ім’ям почала день за днем шукати інформацію, якою дядько відмовився зі мною ділитись. І дізналась, дізналась над чиєю справою працював тато. Тепер мені вже відомо ім’я мого найлютішого ворога. І в голові виник неймовірний план помсти. І плювати, що з гри, яку я затіяла, можу не повернутись живою. З того моменту я почала готуватися: вдень сиділа у дядьковому офісі і шукала справи, пов’язані з тим вбивцею . Але найбільшою знахідкою була випадково почута мною розмова двох жінок про те, що Бурський, будучи головою компанії “Біг Констракшн”, мав слабину до молодих красивих дівчат і нерідко робив їх своїми коханками. Це мені і потрібно-  можливість підібратись ближче, а для цього треба трішки попрацювати. І я працювала- кожен день проводила в тренажерному залі і займалась доти, доки не могла стояти на ногах від втоми. Адже мені потрібно мати привабливе тіло та й витривалість стане в нагоді. Навчилась робити макіяж так, щоб всі чоловіки, з якими я зустрічалась, не могли не звернути на мене уваги. Словом я робила все, щоб хоч на краплю реалізувати задумане.  

 Щоранку, прокидаючись від жахливого сну, що не припинив мені з’являтись щоночі навіть після стількох місяців, я мрію, як власними руками переріжу горлянку або пристрелю ту сволоту, бо лише цим тепер і живу . І навіть в цей момент, сидячи перед дзеркалом з горою косметики, я частково наближаюсь до своєї цілі. А її я досягну будь-якою ціною. 

І, до речі, я ще й маю роботу, на яку зараз збираюсь. Із шафи дістала світло-блакитну блузу і коротку спідницю-олівець. Я маю  одночасно виглядати і сексуально, і елегантно. В цьому ще й допомагають височенні підбори, на яких мені довелось навчитись ходити майже цілодобово. Ще один невід’ємний елемент- парфуми, щоб завжди привабливо пахнути. Можна подумати, що я йду на роботу до стриптиз-клуба, але ні. Я працюю у великій меблевій компанії з такою ж величною назвою “Біг Констракшн”.  

На диво, влаштуватись туди було не складно. А з моїм підставним дипломом, то вже після першої співбесіди вони перетелефонували і сказали, що мене прийняли. І ось уже третій  місяць я перекидаю папірці з місця на місця у компанії свого ворога. Можна подумати, а чого я прагну, день за днем протираючи крісло у загальному кабінеті, знаючи, що десь у стінах цієї будівлі ходить людина, хоча ні, покидьок, який убив моїх рідних? Відповідь проста-я чекаю, а ще збираю інформацію, збираю інформацію і чекаю зручну мить.  

От і зараз поспішаю закрити квартиру, щоб вчасно з’явитись на своє робоче місце. Під під’їздом на мене вже чекало таксі. Я відчинила задні двері, поклала сумочку на сидіння і сама сіла. Водієві продиктувала адресу і поки їхали, ще раз подивилась у дзеркальце та поправила свої темні локони. Гарним волоссям я якраз завдячую мамі, бо отримала його саме від неї. 

Час від дому до компанії складав сорок п’ять хвилин. Це хоч і недовго, але щоденні поїздки на таксі дещо набридли. Якби ж у мене була власна машина, стало б легше. Але дядько заборонив купувати автомобіль, мовляв з ним я буду зовсім некерована. Ну хоч у цьому я його послухаюсь, бо й так останнім часом через мене у нього, мабуть, з’явилось декілька сивих волосин. А ще й коли йому донесли, що я влаштувалась у компанію Бурського, то мені так доволі непогано влетіло. Думала, що взагалі не вийду від нього живою. 

Таксі зупинилось. Я приїхала на місце. Хоч і не вперше мені доводиться бачити дев’ятиповерхову будівлю компанії, але щоразу від її вигляду перехоплює подих. А особливо, коли розумію, яке зло приховується за її стінами.  

Я йшла від парковки до головного входу і співчувала всім тим працівникам, які не усвідомлювали, які махінації щодня проводить керівництво, жаліла людей, що не знали, що гроші, які вони отримують як зарплатню, забруднені людською кров’ю. Вони навіть і уявити не можуть, скільки тон забороненого білого порошку щодня приїжджає і від’їжджає з складів компанії на вантажівках, що мали перевозити меблі. Ні, ці люди не дурні і не довірливі, просто таке життя. 

Я зайшла всередину, привіталась з охоронцем, амбалом, який весь час витріщається на мене і заграє, коли проходжу повз. Це хоч і викликає відразу, але й одночасно дає надію на те, якщо я маю увагу від чоловіків, то й, можливо, боса їхнього зацікавлю.  

Я піднялась ліфтом на четвертий поверх, потім трохи пройшлась коридором і зайшла до великого кабінету. Тут стоїть три довгих столи, за якими по два робочих місця. Я підійшла до свого робочого місця за середнім столом і повісила сумочку на спинку крісла