Глава 5

Водій привіз мене точно за адресою, я розплатилась і вийшла з машини. Тепер стояла перед п’ятиповерховою будівлею, на кожному поверсі якої був якийсь офіс. Потрібний мені розташовувався на другому поверсі, тому я без хвилини затримки забігла у будівлю, потім швидко побігла сходами, зажимаючи під курткою папку, наче якусь дорогоцінну річ.  

Секретарка здивовано покосилась на мене, коли побачила у холі. Її увагу привернули закривавлені  руки, якими я ще й забруднила синю куртку. Я ну дуже рідко бувала у цьому місці, але, де кабінет дядька знала, тому і одразу направилась туди. 

-Стійте! Ви хто взагалі?-секретарка перегородила мені шлях. 

-Мені потрібно до Олега Вікторовича, я племінниця,-відповіла я. 

Жінка недовірливо оглянула мене і не дуже привітно відповіла: 

-Його ще немає, почекайте он там,-указала на диванчики біля зеленого куточку. 

Я нервово видихнула і сіла на тому диванчику. Ноги трусились від нервів, а в голові пульсувало від приливу крові. Поки чекала, сиділа і обдумувала, до чого скотилось моє життя за ці два місяця. Але нічого вже не повернути назад. Та й що я тепер втрачаю? А от заради пам’яті рідних я зроблю все, щоб стерти з лиця землі тих, хто так з ними вчинив. Будь-якою ціною, але зроблю це. А поки мені треба більше інформації, тому сподіваюсь, що дядько мені допоможе в цьому. 

Я вже збилась з ліку часу і не знала, скільки часу минуло до моменту, як прийшов дядько Олег. Коли він зайшов до холу, я різко піднялась з місця і побігла йому на зустріч, так само як і секретарка. 

-Добрий ранок, Олеже Вікторовичу! Тут дівчина,-вона покосила на мене,-каже, що ваша племінниця. 

-Алісо, ти що тут робиш?-дядько побачив мене, а потім звернув увагу на кров,-А це що? Давай заходь. 

Він завів мене до кабінету ще до того, як я змогла вимовити хоч слово. 

-Світлано, все гаразд! Дякую, працюйте,-він закрив двері, а потім прочинив і додав:” Перенесіть зустріч на пізніше і нікого не впускайте”. 

Я стояла посеред кабінету і не знала, з чого почати розповідь. 

Дядько посадив мене на стілець і сам сів поруч. 

-Що сталось, що з твоїми руками, чому вони у крові? Ти ще десь поранена?-розпитував він. 

-Я просто порізалась, коли вилазила з вікна. 

Очі дядька округлились, але він ще більше здивувався, коли з під куртки я дістала папку. 

-Що це? 

-Я й сама не до кінця розумію. Знайшла у сейфі у татовому кабінеті,-сказала я і простягнула папку дядькові. 

-Ви знаєте, що це? Бо я ледь втекла від бандюганів, які, схоже, приходили по це. 

-Що? Які бандюгани, про що ти кажеш?- не розумів дядько. 

-Коли я вчора прийшла додому, у будинку було все розгромлено, особливо у татовому кабінеті, схоже шукали сейф, але, на щастя, не знайшли. А сьогодні вранці вони знову прийшли і за їхніми словами бос їх знову послав знайти якусь папку. Я так розумію, що цю. Я схопила її та втекла через робите вікно на кухні і одразу приїхала до вас. 

-Господи, дівчинко, добре, що з тобою все у нормі. Я ж просив поїхати до мене,-дядько погладив мене по плечі. 

-Я розумію. Але що робити тепер? І що в цій папці? 

Дядько відкрив папку і змінився у лиці, почав переглядати її вміст, пильно вдивлявся у фото і перечитував папери. 

-Ти ж відкривала її, правильно?-раптом запитав він після декількох хвилин ознайомлення з матеріалом. 

-Так, я бачила ці жахливі фото і роздруківки. І якщо я правильно зрозуміла, то це щось типу компромату. І ще я розумію, що саме через цю папку убили батьків і сестру,-від напруги я стиснула руку в кулак, від чого порізи дали про себе знати. 

-Ти розумна дівчинка, так, це дуже важлива річ. І саме через неї загинув твій батько,-дядько різко підвівся з місця і підняв над головою папку. 

-То зробіть щось! Не знаю, використайте якось цей компромат, хоча б посадіть того мерзотника! Будь ласка!-я не стримала сліз і спустилась на коліна, руками закрила обличчя. 

Дядько схилився наді мною і спробував мене підняти з підлоги. 

-Не можу, поки я безсилий,-він раптом відійшов до вікна,-Ця людина має занадто великий вплив. 

-Хто ця людина?-я підвелась,-Хто в біса він такий? Яке право має убивати людей?  

У відповідь тиша. 

-Це якось пов’язано з “Біг Констракшн”?-раптом я пригадала, де ще раніше чула цю назву. 

Дядько різко повернувся до мене: 

-Звідки ти знаєш про “Біг Констракш”? 

-З цих паперів, а ще декілька разів чула від тата, він займався якоюсь справою пов’язаною з “Біг Констракшн”,- я на секунду задумалась,- А точно, здається, про велику поставку наркотиків.  

Дядько здивовано дивився на мене. 

-Тобто батько розповідав тобі про це?-запитав він. 

-Це все, що я знаю. Він довіряв мені, тому часто ділився такими речами. Але про це я мало що знаю, тато ще тоді був дуже стурбований і сказав, що має багато у чому розібратися. А тепер розкажіть, хто він? 

-Алісо, я не можу, ти й так занадто багато знаєш. Щастя, що ти ще досі жива, якщо на те пішла справа. 

-Плювати, я хочу знати, хто убив мою сім’ю,-я не могла стриматися. 

-Заспокойся, будь ласка, ти ще молода і у тебе все життя попереду. Давай я відправлю тебе закордон, почнеш життя з чистого листка,-дядько взяв мене за плечі. 

-Нічого вже не буде з чистого листка. Розумієте, нічого,-мої слова ледь було чути за схлипуваннями. 

Тиша. Хвилин десять у кабінеті панувала цілковита тиша. Я сиділа на підлозі, зігнувши ноги до грудей, а дядько сидів за своїм столом, обхопивши голову руками. 

Я не можу так більше, хочу щось робити, діяти. 

-Якщо ти мені не скажеш,то я сама знайду того покидька і уб’ю його,-я підвелась із підлоги, вже більше не плакала. 

Дядько різко підняв голову: 

-Не говори дурниць, Алісо, ти нічого не зможеш вдіяти,-він нервово посміхнувся, усвідомлюючи безвихідність ситуації. 

-А мені плювати, я прострелю його череп так, як це зробили з моїм татом,-голосно крикнула і дістала з кишені куртки пістолет, що вчора забрала із сейфу.