Післямова

У відчинене вікно подув вітер, що приніс спів пташок та шелест листя. Губернатор відкрив очі, сів та потягнувся. Приємне тепло та чудовий настрій зустріли хлопця у сто п’ятдесят другий день нового світи. Євген вискочив з ліжка, перевдягнувся та чкурнув до їдальні. Привітавшись з Валею, що заправляла кухарами, попросив чашку кави та вирішив пройтись територією Інституту.

Вдихаючи аромат кави, губернатор вийшов до фонтану. Оглянув лавки та адміністративну будівлю, згадав за полонених, що перші потрапили на Дитячі Ігри, прийшовши з селища. Всміхнувся та пішов до казарми. По дорозі зустрівся з Степаном, що мовчки хитнув головою, вітаючись та кудись побіг по справам.

Губернатор сьорбнув бадьорий напій та підійшов до воріт. Охорона побачила Євгена та витягнулась, привіталась в один голос. Євген буркнув щось у відповідь та вийшов в парк. Ранкові промені освітлювали все навколо. Діти вже бігали по полю в справах. Рибалки ловили рибу біля мосту. Наметове містечко, а саме два табори, також почали прокидатись. На ринку збирався потроху натовп. Дерев’яні ряди, що колись слугували лавками для продажу сувенірів, зараз наповнювались хлопцями та дівчатами, що майстрували цікаві та корисні речі.

Місто Сонця оживало. На сьогодні, губернатор міг з гордістю повідомити всім про те, що місто має не менше тисячі дітей. Його мрія здійснилась, він зібрав неймовірну кількість хлопців та дівчат під одним дахом. Новий світ, нові правила, та головний в усьому цьому саме він – Євген, хлопчик з дитячого будинку, якого в свій час лишили батьки. Губернатор навіть не здогадувався, що життя може так скластись. Вірус, про який ніхто в місті Сонця не знав, подарував Євгену неймовірний подарунок – все навколо.

Хлопець трохи пройшовся по дорозі та присів біля дерева, що було недалеко від колишнього ресторану, що побудували біля озера. Тіні не було, тому приємні промені зігрівали та пробуджували. В цей момент, губернатор побачив, як з дороги, що вела зі Столиці вийшла група дітей. Це були три дівчини та хлопець. Вони зупинились та відкрили від здивування роти. Певно, перший раз прийшли до міста Сонця. Євгена завжди тішили вирази обличчя новачків. Місто – це була гордість губернатора в усіх планах. Починаючи з території, закінчуючи Дитячими Іграми.

В той далекий сто п’ятдесят другий день, Євген перший раз побачив загін племені Вітрів, з командиром Міланою, що незабаром змінить все життя губернатора та міста Сонця в цілому. Новий світ був не готовий до цього взагалі.