Післямова

У відчинене вікно повіяв вітерець, принісши із собою спів пташок і тихий шелест листя. Губернатор розплющив очі, сів на ліжку й солодко потягнувся. Сто п’ятдесят другий день нового світу зустрів його теплом і чудовим настроєм.

Євген вискочив із ліжка, швидко перевдягнувся й побіг до їдальні. Привітавшись із Валею, яка керувала кухарями, попросив чашку кави й вирішив пройтися територією Інституту.

Вдихаючи гіркуватий аромат напою, губернатор вийшов до фонтану. Оглянув лавки, адміністративну будівлю, згадав полонених, які першими потрапили на Дитячі Ігри після невдалої спроби пограбувати місто. На його обличчі з’явилася легка усмішка.

Далі він рушив до казарми. По дорозі назустріч трапився Степан. Командир мовчки кивнув на знак вітання й поспішив кудись у справах.

Євген зробив ковток кави та підійшов до воріт. Охоронці помітили губернатора, миттєво випросталися й привіталися в один голос. Він щось буркнув у відповідь і вийшов до парку.

Ранкове сонце заливало світ теплим світлом. Діти вже снували стежками у своїх справах. Біля мосту сиділи рибалки. Наметове містечко, а точніше два табори, поволі прокидалося. На ринку починав збиратися натовп. Дерев’яні ряди, де колись продавали сувеніри, тепер займали хлопці та дівчата, які майстрували корисні речі або пропонували їх на обмін.

Місто Сонця оживало. І сьогодні губернатор міг із гордістю сказати, що в ньому живе вже понад тисяча дітей. Його мрія здійснилася. Він зібрав під одним дахом неймовірну кількість хлопців і дівчат. Новий світ, нові правила — і в центрі всього цього стояв саме він, Євген. Хлопчик із дитячого будинку, якого колись залишили батьки.

Навіть у найсміливіших фантазіях він не міг уявити, що життя повернеться саме так. Вірус, про який ніхто в місті Сонця майже нічого не знав, подарував йому весь цей світ.

Євген повільно йшов дорогою, поки не присів під деревом неподалік колишнього ресторану біля озера. Тінь ще не дісталася цього місця, тому сонячні промені приємно зігрівали обличчя.

Саме тоді він помітив групу дітей, що з’явилася на дорозі зі Столиці. Три дівчини та один хлопець. Вони зупинилися й завмерли, широко розкривши очі від подиву. Напевно, вперше побачили місто Сонця.

Євгена завжди тішила така реакція новачків. Це місто було його найбільшою гордістю. Від території та порядку до Дитячих Ігор — усе тут було створене його волею.

У той далекий сто п’ятдесят другий день нового світу губернатор уперше побачив загін племені Вітрів. І його командира — Мілану. Дівчину, яка зовсім скоро змінить не лише життя самого Євгена, а й долю всього міста Сонця.

Новий світ ще не здогадувався, що наближаються зміни. І точно не був до них готовий.