День 90

Сергій опустив руки у відро з водою, зачерпнув та умився. Так зробив декілька разів, поки остаточно не прокинувся. На вулиці вже було тепло, та перші промені сонця зігрівали спину хлопця. Він взяв рушник та витер обличчя. Зуби чистити не хотів, адже паста давно закінчилась, а просто возити щіткою по зубам не хотілось.

Хлопець потягнувся та подивився на двір. Двоповерхова хата, огороджена парканом зігрівала серце. Всередині спали хлопці та дівчата селища, яких він знав з самого дитинства. Це диво, що саме дев’яносто днів назад, разом з батьками, Сергій приїзжав до своїх бабусі та дідуся. На наступний день всі дорослі заснули, що не роби, не прокидались та не прокидаються по сей день. Хлопець уявив, що могло бути, аби він був в місті. Це жах! Тут все рідне та зрозуміле.

Сергію було десять років, він був не великого зросту, не худий та не повний. Волосся темне та пряме. До бабусі з дідусем приїзжав як на курорт. Нічого не змушували робити, завжди кормили від пуза та постійно бубніли, що він мало їсть. За весь час нового світу нічого майже не змінилось в зовнішності Сергія. Не зважаючи на те, що всі жителі селища не переймались за бруд, він постійно тримався в чистоті. Навіть одяг свій прав окремо сам, бо любив плям та бруду.

За хатою було видно невеличкий город з свіжими грядками. Здіймалась цибуля та часник, петрушка та кріп, ще якісь рослини, які можна використовувати в приготуванні їжі. Сергій не займався городом, тому не дуже розумівся в цьому. Але завжди, з задоволенням біг до льохів та набирав відра з картоплею. В селі добре, на кожній кухні по звичці, дорослі берегли балони з газом. А смажена картопелька – це найкраща їжа для дітей. Нарізати салат, змішати з олією. Порізати сало, покласти на свіжі гарячі млинці. Неймовірна смакота!

Ранок вже почався, тому Сергій розумів свою справу. Треба розбудити Миколу, та разом підготувати кухню. Прибрати, помити посуд, набрати зелені та продуктів з льоху. Дівчатам давали спати більше, адже вони готували їсти. Щоб не було питань та сварок – хлопці намагались бути корисними саме в таких справах.

Відчинивши вхідні двері, Сергій увійшов до веранди. Тепло окутало хлопця, він всміхнувся. В напівтемряві, зайшов до кімнати та підійшов до матрацу на підлозі. Присів та почав будити білявого хлопця. Микола спав та тихо хропів. На штурханці не зреагував, тому Сергій почав прикладати більше сили. За хвилину, Микола відкрив заспані очі та хотів щось незадоволено відповісти своєму другу. Але швидко схаменувся та закрив рота. Дівчат розбудити – буде біда. Сів, почухав голову та розкрив ковдру. Хлопець потягнувся та вставши, вийшов з кімнати.

Сергій тихо засміявся та пішов слідом за Миколою. Двері кімнати зачинив, подивившись, чи не прокинулись Маша та Даша. Дівчата спали, вкрившись ковдрою з головою.

Микола – це був високий хлопчина з світлим волоссям, яке він постійно не міг приборкати. Прокинеться – стирчить, подує вітер – стирчить, бігає – стирчить. Лише вода та довге розчісування на деякий час приборкувало зачіску. Миколі було дванадцять років, він народився в пологовому будинку Столиці, але з батьками з самого дитинства жив в цьому селі. Дітей в селі не шкодували, тому хлопець вмів поратись в городі, ремонтувати щось по хаті, взагалі був майстер на всі руки. Навіть мотоцикл намагався полагодити, але вже місяць, як не чіпав залізного коня.

Хлопці вийшли до кухні, оглянули бардак, зітхнувши, почали прибирати. Посуд винесли на вулицю, до літнього умивальника. Розібрали продукти, що лишились  Вимили підлогу та столи, поставили стільчики на місце. Микола пішов до льоху, а Сергій залив воду та почав вимивати посуд. Засіб для миття посуду теж закінчився, тому намилював руки милом, а потім обтирав посуд від жиру та бруду.

За пів години справи були зроблені, тому хлопці лягли на траві та почали грітись на сонці. В цей момент, з відчинених вхідних дверей почулось тупотіння. З веранди виглянула заспана Маша. Дівчина була неймовірно гарною, не дивлячись на брудне плаття та нерозчесане волосся. Та це не завало їй бути неабияк строгою. Блакитні очі, світле пряме волосся, та неймовірно яскрава посмішка. Вона вийшла на подвір’я, підійшла до умивальника та почала ранкові процедури. Лише після цього, дівчина підійшла до Миколи з Сергієм та привіталась. Маша сіла поряд, позіхаючи, почала розчісувати своє волосся.

- Що сьогодні на сніданок, - спитав Сергій, всміхаючись та закриваючи рукою очі від сонця, - може посмажимо яєць та відваримо картоплю. Сала ще багато.

- Ні, - коротко відповіла Маша та всміхнулась хлопцеві, - яєць у нас мало, сусіди не дуже хочуть ділитись. Курей у нас своїх немає. А міняти нам немає на що.

В селищі жило не більше тридцяти хлопців та дівчат. Майже всі були місцеві, лише декілька міських, таких як Сергій. Домовились кожен день зустрічатись, але жити окремо. Десь жило двоє, десь четверо чи п’ятеро. В цілому, розділились на тих, хто дружив чи добре знав один одного. Кожна така сім’я вела своє господарство, час від часу влаштовували базар де обмінювались продуктами.

Не зважаючи на відособленість, діти селища мали ватажка. Це була Кіра, їй було одинадцять років. В звичайні часи, не дивлячись на те, що Кіра була дівчиною, вона була в авторитеті. Хлопці завжди влаштовували бійки за дрібниці, а потім бігли до Кіри, щоб та розсудила хто правий, а хто ні. Її слово було майже законом. Щодо дівчат, то вони постійно питали порад Кіри в будь-яких дівчачих справах. Як звалився на голову новий світ та дорослі заснули – Кіру погодили ватажком, навіть не роздумуючи. Адже в перший день, перелякані діти побігли саме до свого майбутнього ватажка. Вона точно знала рішення.