День 21

Оселю Сонця наче закрило темною хмарою. Всі були мовчазні та похмурі. Неочікуване зникнення Миколи підірвало веселий дух хлопців та дівчат, не зважаючи на бійки та зникнення електрики. Все ж таки, був ватажок, а тепер його немає. Ніхто з дітей не міг прямо та чесно сказати, що Микола був самим мудрим чи справедливим. Та новина приголомшила. Похід до гіпермаркету був повним провалом.

Степан не погоджувався взяти на себе правління оселею Сонця, хоча всі просили це зробити. Він постійно просив дітей звернути увагу не на питання вибору ватажка, а на можливий напад. Вони серед ночі увірвались на територію інших дітей та обікрали їх, ще й влаштували величезний погром.

            Євген всі ці дні був сам не свій. Спав до обіду, виходив з кімнати лише пообідати та повечеряти. Ні з ким не говорив, ходив хмурий як хмара. Діти в цілому знали характер хлопця. Він зазвичай був спокійний, а міг вибухнути як бочка з порохом. Лера час від часу стукала до хлопця в кімнату, але той не хотів говорити, відповідав коротко та не відкривав. Діти оселі Сонця не чіпали хлопця, оскільки розуміли, що у нього на очах заснув один з них. Це дійсно було жахливо.

            Тому, великими зусиллями Степана, хлопці та дівчата все ж почали готуватись до захисту свого дому. Хлопець був впевнений, що чужинці нанесуть візит. Він точно бачив вночі когось, хто прослідив за дітьми до самого гуртожитку.

            Діти почали з першого поверху. На вікнах не було решіток, тому всі кімнати запирали на ключі. Спортзал, медпункт, пральня. Щоб зайти в кімнату, потрібно було вийти в хол та повідомити охоронців. Двоє хлопців чи дівчат йшли до кімнати разом з дитиною, яка просила відкрити двері. Всі при зброї. Відкрили, перевірили, пішли.

            З кімнати Ванди та коменданта винесли всі цінні речі, зачинили на замок та не відкривали. До вхідних дверей приставили постійну охорону. Навіть вночі виставили дозорних та слідкували за вулицею. Рома запропонував оглядати вулицю з усіх сторін. Для цього організували місця для огляду на даху гуртожитку. Графік з дозорними вивісили в холі. Спочатку питали добровольців, та коли почались лайки, вирішили просто записати всіх. Дурних не було, тому мали всі нести свою вахту.

            Для сигналізації, з даху спустили мотузку, та вивели на кухню другого поверху. В кінці підвісили металеву палицю та п’ять пустих банок. Якщо смикати мотузку зверху, знизу конструкція починала видавати дуже неприємні звуки. Це був сигнал, що дах побачив ворога, що наближається до гуртожитку. Декілька разів провели тренування, та коли зрозуміли, що всі діти засвоїли урок – прийняли на озброєння.

            Не забули провести декілька швидких зборів за рахунок тієї ж сигналізації. Як тільки чують сигнал, мали схопити зброю та вискочити в хол, до подальших команд. Щоб не було мішанини, погодили, що діти оселі Сонця розділяються на три групи. За першу відповідав Степан, за другу – Роман, за третю – Лера. Степан силою витягував Євгена на ці заходи, оскільки кожен мав своє місце. Це було обов’язковим навиком.

            На диво, саме сором’язливий Василь, друг Роми, запропонував кожен день в спортзалі проводити загальні тренування по боротьбі. Діти не мали глибоких знань, але могли поділитись один з одним своїм досвідом. А ті хто боявся, могли потренуватись на партнері. Це додавало хоробрості не менше, ніж досвіду.

            На двадцять перший день оселя Сонця перетворилась з переляканої групи дітей дитячого будинку на доволі організовану армію, з трьох загонів зі своїми командирами. Тренування дали впевненості, сигналізація та дозорні – миттєве реагування на зовнішні обставини. Хлопці та дівчата відчули полегшення, вони не просто разом, вони захищають свій дім.

            На вечір, після смачної вечері, віднесли їжу дозорним та зійшли в хол першого поверху. Телефон давно втратив заряд, а заряджати від павербанку Степан заборонив. Приємніше, увімкнути світлові стрічки та сидіти в світлій кімнаті. Аніж в темряві та з включеним телефоном.

            Діти розмовляли та сміялись, розмістившись на диванах, закинувши ноги. Степан впав поряд з Ромою та закрив очі. Він втомився за весь день, по суті, він виконував роботу ватажка. Всі справи зроблені, можна трохи й відпочити.

            В цей момент до холу вийшов Євген. Спортивні штани та футболка з довгими рукавами. Волосся трохи брудне, оскільки не дуже добре вимите. Спробуй нормально помитись, коли перед тобою чашка та пляшка води. Треба економити. Хлопець заснув руки до кишень, оглянув хол. Знайшовши поглядом Леру, Євген спустився сходами та підійшов до дівчини.

- Вибач, - тихо мовив Євген, - я повів себе як бовдур. Ти кожен день приходила до мене. Дякую тобі. 

- Так, ти поводив себе як останній дурень, - погодилась Лера, відірвавшись від розмови з подругою, - але як я можу ображатись на тебе, - дівчина як звичайно, всміхнулась своєю чарівною посмішкою. Сідай.

Дівчина торкнулась рукою вільного місця на дивані, поряд з собою. Євген сором’язливо всміхнувся та сів поряд. Спочатку він просто сидів як стовп та потім просто поклав голову на плече Лери. Вона подивилась на хлопця та всміхнулась, рукою почала гладити його довге волосся, та продовжила говорити з подругою.

Степан відкрив очі та побачив свого друга. «Нарешті, він прийшов до тями» - подумав хлопець, зітхнувши з полегшенням.

- Народ, - Степан встав та потягнувся, - ми добре з вами попрацювали над нашим домом, над собою, - хлопець оглянув кожного, - та нам треба подумати, що робити з продуктами. Ті що у нас є, скоро закінчяться.