День 10

Відкривши вхідні двері, Євген вдихнув свіже повітря на повні груди. Швидко відійшов убік, розвів руки та підставив обличчя сонячним променям.

На вулицю повиходили хлопці та дівчата. Хтось позіхав, хтось ще не дожував сніданок, а дехто, не чекаючи інших, уже спустився сходами й рушив у бік магазину. Загін саме вирушав по продукти.

Троє хлопців, Євген і дві дівчини трохи постояли біля входу, а потім побігли наздоганяти Ваню. Хлопця випустили два дні тому. Він так голосно просив покликати ватажка, що зрештою його почули. Обіцяв виправитися й більше не викидати фокусів. Микола довго розмовляв із ним за зачиненими дверима, а потім наказав відпустити.

Напевно, Ваня просто хотів вирватися на волю — туди, де немає стін і замків.

Наздогнали хлопця й разом попрямували до магазину. Настрій був доволі гарний. Весна підбадьорювала й додавала сил. Сьогодні на обід збиралися спробувати приготувати шашлики. Магазин був невеликий, зате біля нього стояв мангал. Залишалося набрати м’яса та соусів. Сухарів, завдяки Валі, було вдосталь. Зелень ще не зіпсувалася.

Мало бути смачно.

Минули військову частину та адміністративну будівлю, перебігли через майданчик і вийшли просто до входу. Навколо нічого не змінилося. Ворогів не видно, з арки ніхто не визирав.

Діти заскочили до магазину й розбіглися по рядах.

Євгену вручили ключ від підсобки, де зберігалося найцінніше, тому він одразу попрямував до дверей. Але, не дійшовши кількох кроків, звернув увагу на купу обгорток біля полиць із цукерками.

— Леро! — гукнув він.

Дівчина відразу з’явилася поруч.

— Це не ти тут солоденьке минулого разу під’їдала? — засміявся він і підморгнув.

— Я не їм багато солодкого, — надула щоки Лера. — Чого ти про мене так погано думаєш?

Вони присіли навпочіпки біля сміття.

Обгортки були від різних цукерок. У магазині їх залишалося небагато. Микола суворо заборонив об’їдати запаси, та ще й прямо на місці.

Євген підвівся.

— Оглянь інші ряди.

— Добре.

Сам він рушив до підсобки.

Набрав свіжого м’яса, склав у пакет і повернувся до торгового залу. Там уже встигли з’ясувати, що магазин хтось відвідав без дозволу. Зникло трохи сиру та овочів. Не вистачало ковбаси й кількох буханців хліба.

— Я ж казав Миколі, що ці бандюги з житлового комплексу не триматимуть слова, — розлютився Євген. — Треба навідатися до них.

— І що ти їм скажеш? — фиркнула Лера. — «Будь ласка, більше так не робіть»?

— Ні. Нагадаю, чий це магазин. А якщо вони не можуть контролювати своїх дітей, ми навчимо їх правил поведінки.

Хлопці схвально загуділи. Дівчата лише переглянулися й похитали головами. Ох уже ці хлопці.

Пакети зібрали та рушили до виходу. Лера, як завжди, схопила найлегший пакет і, підстрибуючи, вискочила надвір першою.

За мить пролунав її крик. Дівчина влетіла назад до магазину.

— Там собаки! — вигукнула вона. — Я ледве встигла відскочити. Вони кинулися на мене!

Одразу почувся гавкіт. Один із псів заскочив усередину. Слина стікала з пащі, очі палали злістю. Він завмер у дверях і загарчав. За ним з’явився другий. Той почав принюхуватися, а потім повернув морду до пакета з м’ясом у руках Євгена.

Часу на роздуми не було. Євген кинув пакет на підлогу й метнувся до каси. Ще минулого разу він звернув увагу на металеві поручні з тонких труб. Ударив ногою. Труба зігнулася. Схопив руками, рвонув щосили.

За кілька секунд в руках уже була імпровізована зброя. Розвернувся й кинувся до виходу. Собаки напружилися та відступили на кілька кроків.

Тут почувся третій пес. Він саме піднімався сходами та перекривав вихід. Зграя кинулася вперед. Євген замахнувся й щосили вдарив першого собаку по морді. Тварина відлетіла вбік і важко гепнулася на підлогу. Дві інші завмерли.

Пес підвівся. По роздертій щоці потекла тонка цівка крові. Він загарчав ще лютіше. Євген міцніше перехопив трубу й сам рвонув уперед.

Третій собака кинувся назустріч. Хлопець виставив зброю перед собою. Пес налетів грудьми на метал, відскочив, заскавчав і припав до землі. Зграя збилася докупи. Потім тварини розвернулися й утекли на вулицю.

— Чого застигли?! — гаркнув Євген. — Ламайте труби біля кас! Виходимо озброєними!

Хлопці та дівчата заходилися відривати поручні. Євген підійшов до Лери, яка безуспішно намагалася зігнути свою трубу, і простягнув їй власну. Дівчина всміхнулася.

— Дякую.

І послала йому повітряний поцілунок. Євген миттєво почервонів і поспішно нахилився доламувати її трубу.

За кілька хвилин загін Оселі Сонця вийшов надвір із пакетами та зброєю в руках. Собак уже не було. Втекли. Злякалися людей, які почали чинити опір.

Діти полегшено видихнули й рушили додому. Йшли повільно, постійно озираючись. Не вистачало ще, щоб якийсь пес вискочив із кущів і вкусив когось.