День 1

Сонце вже давно встало, заглянуло у вікно кімнати хлопців. В невеликому приміщенні було два двоповерхових ліжка, два столи та чотири стільчика, декілька тумбочок. З іншої сторони кімнати, на всю стіну здіймалась стара радянська шафа. Закриті вхідні двері збоку.

За столом, що стояв біля вікна, лежала купа книжок та зошити. Стояв невеличкий телевізор, з якого стирчали дві антени як вуса таргана. Інший стіл був практично пустим, якщо не рахувати багато крихт від хліба, розтерті плями масла на краю та декілька сухариків.

Стало доволі жарко, оскільки вікна на ніч потрібно зачиняти. Тому, довго спати не вийде в такому приміщенні, в якому з кожною хвилиною, не зважаючи на весну, ставало жаркіше. Першим прокинувся Степан, одинадцятирічний смаглявий хлопчина, не високий, але доволі кремезний. Чорне коротке волосся, карі очі. Дівчата вже проявляли інтерес до Степана, хоча сам він не дуже цінував цю увагу.

Хлопець позіхнув та піднявся з ліжка. Почухав груди, де почали з’являтись перші ознаки дорослого чоловіка – чорні рідні волосинки. Підійшов до кухонного столу та скинув долонею всі крихти на підлогу. Килима не було, лише старий паркет, а на ньому практично нічого не було видно. Відкрив шаху та дістав пляшку з газованою водою. Відкрив, присмоктався та випив практично половину.

- Євген, - крикнув Степан та смачно ригнув від газів в воді, - досить спати, треба вставати та йти на зарядку. Я тобі обіцяв, що зроблю з тебе людину? Отже, зроблю!

На другому поверсі щось завозилось, розкрилась ковдра та хлопець сів, звісивши вниз ноги. Заспане обличчя, повне не розуміння того, що відбувається навколо. Євген позіхнув та почав руками розчісувати своє довге волосся. Десь намацав резинку під подушкою та зав’язав хвостик. Два роки назад, коли Євген потрапив до дитячого будинку під смішною назвою «Сонце», вирішив відпустити собі косу. Він хотів повністю змінитись. Нове життя, новий вигляд, все нове. В цілому, він вперто йшов до своєї цілі.

- Не кричи ти, - хриплим голосом повідомив Євген, - я вже прокинувся. Пристав до мене зі своїм спортом. Бачиш як мені важко?

- Та чого ти там бурчиш, - засміявся Степан, підійшовши до хлопця, - бери воду, пий та пішли.

- Я їсти хочу, - пробурчав Євген, - поїмо, а потім на майданчик.

- Ні, ні, та ще раз ні, - Степан був непохитним, - спочатку тренування, а потім будемо їсти.

Євген глянув вперед, на хлопця, що продовжував спати на ліжку напроти. Він собі спить та горя не знає. «Ні, так не піде» - подумав Євген та зістрибнув на підлогу. Галасу наробив багато, гепнув так, що люстра в кімнаті захиталась. Хлопці, що спали на сусідньому ліжку навіть не поворухнулись. Вони теж були любителі покачати м’язи, як Степан. То чому ж не йти всією гурбою?

- Семен, прокидайся, - Євген пнув кулаком хлопця, що спав на другому поверсі, - Прокидайся! Треба качатись!

Реакції не було ніякої. Хлопець спав та не прокидався. Тоді Євген опустився вниз та почав штовхати Єгора, що спав на першому поверсі.

- Степан, - обурився Євген, - це як розуміти? Ці два бугаї будуть собі спати, а ми потіти на турніках? Будемо будити хлопців, з нами підуть.

- Та ні, - засміявся Степан, - ти ж пам’ятаєш, з чотирнадцяти років комендантська година починається з дванадцяти ночі. Єгору вже чотирнадцять, а Семену п’ятнадцять. – Степан понизив голос, - вони пізно прийшли в кімнату. Ти зараз  їх поштовхай ще, вони тобі пику наб’ють, взагалі пожалкуєш що народився в цьому світі.

Та Євген все ж не міг зупинитись. Він знову опустився вниз та скинув покривало з Єгора. Євген зі всієї сили вдарив Єгора по м’якому місцю та почав смикати за коротке волосся. Ніякої реакції. Степан стояв та мовчки дивився, почав поволі перевдягатись в спортивну форму. Як тільки дійшло діло до поливання водою з пляшки, Степан втрутився.

- То вже перебір, - мовив він, - без цього, будь ласка, - та Євген інколи мінявся так, наче в ньому було дві людини – добрий звичайний хлопець, та абсолютно злий без емоційний чоловік.

- Це що за нісенітниці, - здивувався Євген зі злобою в очах, - мені тільки пальці лишилось йому зламати. Як так можна спати та не прокидатись? Дивись, лежить та не рухається.

- Все, досить, - трохи гаркнув Степан, - перевдягайся.

Такий різкий тон подіяв на Євгена доволі добре, він смикнувся, уважно подивився на Степана, але відчепивсявід сплячого Єгора. Відкрив шафу та схопив спортивні штани, коротку футболку. Вже була весна, та ще не настільки тепла, щоб бігати в шортах. Швидко перевдягнувся, ще попив води, смачно ригнув та похлопав себе по животу.

Хлопці відчинили вхідні двері та вискочили в коридор. Євген звичайно не зачинив тихенько, він гепнув дверима з усієї сили. Потім притулився вухом та почав слухати. Піднявся засмучений та здивований. Повідомив, що там абсолютна тиша. Що ж такого можна було робити вчора, щоб так міцно спати зараз? Треба Семену та Єгору зав’язувати з пивом. Відчули себе дорослими.

Пройшовши коридором, спустились на перший поверх та рушили до головного холу, де зазвичай сиділа Ванда Василівни. Хлопці здивувались, що за столом вахтера було пусто, та двері жінки були відкриті. Можливо пішла займатись своїми справами. Ну і добре. Степан та Євген, проходячи біля відкритої кімнати, голосно привітались та спустились до вхідних дверей свого гуртожитку. Степан потягнув двері, але вони були зачинені.