Вступ

«Для моєї родини, що вірить в мене,
підтримує та надихає!»

Вступ

Вечір. Дев’ятирічний хлопець відчинив двері квартири, втомлений після школи. Погуляв із друзями, але тепер треба було сідати за уроки. Як на зло, завтра самі контрольні, а ще стільки всього потрібно вивчити.

Євген кинув рюкзак у коридорі, швидко роззувся, потягнувся й повісив куртку. Світло в квартирі не горіло, але з вітальні долинав звук телевізора. Темрява.

— Є хто вдома? — гукнув Євген. — Я прийшов, мамо!

У відповідь — тиша. Лише десь у дальній кімнаті хтось закашлявся.

Хлопець намацав вимикач і ввімкнув світло. Перед ним простягнувся довгий коридор. Одразу ліворуч — кухня. Трохи далі — вітальня. Наприкінці — ванна кімната, туалет і дві кімнати одна навпроти одної.

Євген зайшов на кухню. У холодильнику було порожньо. Навколо валялося сміття. Нічого їстівного.

У животі загуділо. Хлопець потер долонею футболку, дістав із мийки брудну чашку, сполоснув її й набрав води до країв. Трьома ковтками випив і поставив чашку на стіл.

— Ти де був? — несподівано пролунав за спиною жіночий голос. — Чого приперся так пізно?

— З друзями гуляв.

Євген повернувся до матері.

Жінка стояла в брудній нічній сорочці. Волосся злиплося й стирчало в різні боки. Темні кола під очима свідчили про виснаження. Хоча хлопець добре знав: справа не лише у втомі.

Мати вже кілька років вживала наркотики. З кожним днем вона виглядала дедалі гірше. Майже не милася, від неї тхнуло потом і затхлістю.

— Мамо, а що мені можна поїсти? У холодильнику нічого немає.

— Тато скоро прийде, — відповіла вона, чухаючи потилицю. — Може, щось принесе. Я не знаю.

Вона байдуже махнула рукою.

Жінка розвернулася й пошкандибала до вітальні.

Євген залишився сам на кухні. Спершу хвилину стояв, дивлячись у підлогу. Потім підійшов до цукорниці й відкрив кришку.

Порожньо.

Хоча...

Він узяв ложку й почав вишкрябути залишки цукру зі стінок. Зібрав усе, що вдалося, і висипав до рота. Зуби неприємно заскрипіли, але солодкий смак подарував кілька секунд задоволення.

Вечерю він завершив ще однією повною чашкою води з-під крана.

Вийшовши з кухні, Євген підняв рюкзак і попрямував до своєї кімнати в кінці коридору.

Раптом клацнув замок. Вхідні двері різко відчинилися й мало не вилетіли з петель, грюкнувши об стіну. На порозі стояв батько. Абсолютно п’яний.

Він сперся плечем на стіну, мутним поглядом подивився на сина й махнув рукою, підзиваючи його.

Євген на секунду заплющив очі та повільно підійшов.

Батько схопив його за комір і потягнув на кухню.

— Ти чого мамці не допомагаєш? — запитав чоловік. Язик у нього так заплітався, що половину слів було важко розібрати. — Я що спитав?

— Я тільки прийшов, — тихо відповів Євген. — Мама не просила допомоги.

— Дурень!

Чоловік відпустив хлопця й щосили вліпив потиличника.

— А ну йди до мамці та проси пробачення!

Судячи з того, як батько рушив уперед, спираючись на стіну, він вирішив особисто проконтролювати вибачення.

Євген мовчки пішов слідом. Він добре знав: якщо зараз почне сперечатися, буде тільки гірше. Зайшовши до вітальні, хлопець увімкнув світло. І завмер.

Мати лежала на підлозі. З кутика рота стікала піна.

Спочатку Євген подумав, що їй просто стало зле. Але потім помітив невеликий пакетик із білим порошком поруч.

Вона знову щось прийняла.

І, схоже, забагато.

— Тату, що робити?

Хлопець підняв голову.

Та батько просто переступив через жінку, дістався дивана, важко впав на нього і майже миттєво заснув.

Євгена охопила паніка. Руки затрусилися. Вигляд матері був жахливим. До горла підкотив нудотний клубок. Але найбільше хлопця лякало інше — він залишився сам.

Сам із цією ситуацією. Сам із двома дорослими, яким було байдуже.

Він не їв уже другий день. Ні мати, ні батько не приносили додому їжу. Просити в друзів хлопець соромився. Навіть класний керівник останнім часом почав ставити забагато запитань про його блідий вигляд і сутулість.

— Як же ви мене дістали! — закричав Євген щосили. — Я вас ненавиджу! Ненавиджу!

Він вибіг у коридор і схопив телефонну слухавку, закріплену на стіні.

На щастя, почувся гудок. Телефон працював. Євген набрав номер швидкої допомоги й повідомив адресу. На запитання диспетчера про те, що сталося, відповів коротко:

— Моя мама наркоманка. Вона лежить на підлозі й б’ється в судомах.