День 251

Несподівано заспівали зимові пташки, що повсідалися на розлогих гілках дерева. Аліша, прокинувшись, визирнула з-під куртки Мілани та смачно позіхнула. Потягнулася, напруживши лапки, і миттю вискочила назовні. За ніч снігу намело чимало, але складалося враження, ніби дерево, що прихистило подруг, присіло над ними й не пускало всередину ні мороз, ні сніг.

Кішка обійшла дерево, задерши мордочку догори. Видавши дивний звук, схожий на каркання, вона не зводила очей із пташок. Поснідати киці хотілося, але здобич сиділа надто високо. Тоді вона підійшла до ями й почала нявкати. Уже час було прокидатися. Надворі давно розвиднилося, сонце піднялося над обрієм і лагідно всміхалося світу. Вітру не було. День обіцяв бути тихим і спокійним.

Мілана розплющила очі й ворухнулася. Рука боліла, але вже значно менше, ніж раніше. Дівчина сіла та позіхнула. Подивилася на кішку, яка ніби усміхалася їй. Обережно вибралася з-під коріння, витягнувши за собою рюкзак. Прохолодне повітря остаточно прогнало сон.

Вона глянула в яму й помітила, що на дні щось росте. Коли вони з Алішею ховалися тут учора, Мілана не бачила нічого далі власного носа та думала лише про крижини, що сипалися з неба.

Присівши біля краю, вона придивилася уважніше. Виявилося, що всю ніч вони спали на квітах. Ціла колонія тонких високих стебел підіймалася з землі. Самі квіти нагадували жіночі губи. Але найбільше вражав аромат. Не дивно, що, опинившись у ямі, подруги майже одразу заснули. Запах був водночас солодким, квітковим і глибоким, деревним.

Поки Мілана розглядала свою нічну підстилку, кілька квіток повільно випрямилися після того, як їх прим’яли. Рослина здалася їй знайомою. Щось про неї вона чула ще в дитинстві.

Точно!

Це була ютан-квітка. Якщо пам’ять не зраджувала, вона розквітала лише раз на три тисячі років. Могла витримувати будь-яку погоду й рости майже на будь-якій поверхні. Навіть на бетоні. Хоча ця яма була повністю земляною.

Опустившись на коліна, Мілана обережно зірвала з десяток квіток, дістала пакетик і сховала їх усередину. Це буде чудовий подарунок мамі, хоч вона й спить уже двісті п’ятдесят перший день.

Мілана важко зітхнула й підвелася.

Перевірила бинт на руці, підтягнула штани та поправила шапку. Сівши просто на сніг, ватажок племені Вітрів дістала зі свого рюкзака сніданок, а пакетик із ютан-квітками поклала до бокової кишені. Поруч поставила дві пластикові мисочки. В одну насипала жменьку сухого корму, в другу налила води з пляшки.

Аліша вдячно муркнула й заходилася їсти.

Сама ж Мілана відкрила шоколадний батончик, повільно жувала його та запивала водою.

Щойно зі сніданком було покінчено, подруги рушили до торгового центру. Біля будівлі звернули ліворуч і попрямували до ринку. Від їхнього останнього візиту тут майже нічого не змінилося. Лише снігу стало значно більше. Він сліпуче сяяв на сонці, аж очі важко було тримати відкритими.

Біля самого ринку Мілана зійшла з дороги й заскочила до магазину. Усередині було порожньо. Лише кілька самотніх пляшок води стояли серед полиць. Треба буде запам’ятати й якось повернутися за ними. Щоправда, зараз вони, мабуть, давно перетворилися на лід.

Аліша чекала надворі, уважно оглядаючи околиці. Та щойно дівчина вийшла, кішка побігла в бік Замку Вітрів.

Існувала й інша дорога, але Мілана не заперечувала проти невеликої прогулянки.

Дійшовши до других воріт, вона взяла Алішу на плече. Перелізла через паркан і вже по той бік обережно опустила подругу на землю.

Одразу за парканом стояла теплиця. Шансів, що там щось вижило, майже не було. Та Мілана згадала Микиту, який обожнював свою роботу в Замку.

Вона підійшла до дверей і спробувала їх відчинити. Не вийшло — за ніч намело забагато снігу. Натягнувши рукавички, розчистила все навколо руками й спробувала ще раз.

Двері скрипнули та піддалися. Із приміщення повіяло теплом і запахом гнилих рослин.

Мілана дістала ліхтарик і освітила кімнату. Праворуч був вхід до зруйнованої теплиці, який свого часу Микита завісив плівкою, щоб не пропускати холод. Ліворуч — закриті двері до кімнати, де зазвичай стояли саджанці та де хлопець облаштував собі невеликий кабінет садівника.

Відчинивши двері, дівчина провела променем ліхтаря по приміщенню.

Рослини не замерзли, але майже всі полягали. Стовбури більших рослин залишилися цілими, проте листя повністю зів'яло. Мілана зайшла всередину й почала оглядати кімнату. Коли вона підійшла до столу з рослинами, які вирощували для створення ліків від вірусу, то завмерла.

В одному з горщиків гордо стояла кульбаба. Жовта квітка. Зелене трубчасте стебло.

Аліша, що заскочила слідом, теж помітила рослину й радісно нявкнула.

Оце так диво. Мілана швидко знайшла пакет і накрила ним горщик. Треба буде забрати його додому, а потім приготувати настоянку. У грудях замерехтіла надія.

Більше нічого корисного подруги не знайшли. Вони взяли горщик і вийшли на вулицю. Обійшли школу збоку та підійшли до центрального входу.

Тут теж нічого не змінилося. Слідів чужинців не було. Двері зачинені. Вікна цілі. Двір знову занесло снігом, але це нікого не дивувало.