День 251

Несподівано заспівали зимові пташки, що повсідались на розкинуті гілки дерева. Аліша, прокинувшись, визирнула з куртки Мілани та смачно позіхнула. Обережно напружила лапки та миттю вискочила на вулицю. За ніч, снігу намело багато, але було враження, що дерево, яке захистило подруг, присіло та не пускало ні мороз, ні сам сніг всередину.

Кішка обійшла дерево, піднявши морду вгору. Видала дивний звук, схожий на каркання, дивлячись на пташок. Киця хотіла поснідати, та їжа була дуже високо на дереві. Вона підійшла до ями та почала нявкати. Вже був час прокидатись. Надворі світло, сонце встало та посміхнулось. Вітру не було. Погода обіцяла бути тихою та спокійною.

Мілана розплющила очі та ворухнулась. Рука боліла та вже не так сильно, як було на початку. Дівчина присіла та позіхнула. Подивилась на кішку, що наче всміхалась дівчині. Мілана обережно вилізла з ями, під корінням, та потягнула за собою рюкзак. Відчувалось прохолодне повітря, що допомогло прокинутись остаточно. Глянула на яму та побачила, що на дні щось росло. Коли вона з Алішею залізала в яму, то не бачила нічого крім свого носа та думала про крижини, що падали з неба.

Мілана присіла біля ями та подивилась уважніше. Виявилось, що всю ніч, подруги спали на квіточках. Це була колонія квіточок, з тонкими високими стовбурами. Самі квіточки схожі на жіночі губи. Та саме неймовірне це запах, який дівчина відчула. Не дивно, що як тільки подруги опинились в ямі, швидко заснули. Це був одночасно квітковий солодкий аромат та глибокий аромат дерева.

Поки Мілана розглядала нічну підстилку, декілька квіточок випрямились, адже подруги вліглись на них. Квітка здалась на диво знайомою, щось Мілана в дитинстві чула про неї. Точно! Це була ютан-квітка та, якщо дівчина згадала правильно, то ця квітка розквітає раз в три тисячі років. Вона може витримувати будь яку погоду та рости практично на будь-якій поверхні. Навіть на бетоні, хоча сама яма була повністю земляна.

Опустившись на коліна, Мілана обережно зірвала з десяток квіточок, дістала пакетик та поклала їх всередину. Це буде чудовий подарунок мамі, хоч вона і спить вже двісті п’ятдесят один день. Мілана зітхнула та встала з колін.

Дівчина перевірила бинт на руці, підтягнула штани та поправила шапку. Сівши прямісінько на сніг, ватажок племені Вітрів, дістала з рюкзаку сніданок, а ютан-квітка обережно поклала в боковий карман. Поряд з собою поставила дві пластикові мисочки. В одну висипала жменьку сухого корму, в другу налила води з пляшки. Аліша вдячно муркнула та присіла біля їжі. Сама ж дівчина відкрила шоколадний батончик, поволі жувала та запивала водою.

Як тільки з сніданком було покінчено, подруги піднялись та рушили в сторону торгового центру. Біля будівлі, завернули вліво та пішли прямісінько до ринку. З часів, коли вони були тут в останній раз, нічого не змінилось. Лише багато снігу навколо, та такого яскравого, що очі було важко тримати відкритими.

Біля самого ринку, дівчина зійшла з дороги та заскочила в магазин. Він був абсолютно пустим, лише декілька поодиноких пляшок з водою. Треба запам’ятати, та на днях зайти за ними. Правда зараз там був лише лід. Аліша чекала Мілану надворі, оглядаючи все по сторонам. Та коли дівчина вийшла, побігла в сторону Замку Вітрів. Була також інша дорога, але Мілана була не проти оглянути все навколо. Дійшли других воріт, дівчина взяла кішку та посадила собі на плече. Перелізла через паркан та повернула Алішу на землю.

Одразу за парканом стояла теплиця. Шансів на те, що там щось вижило – не було. Та згадався Микита, який обожнював свою роботу в Замку. Мілана підійшла до дверей та спробувала відкрити. Не вийшло, адже снігу насипало доволі багато. Розчистила все навколо руками, вдягнувши рукавички та спробувала знову. Двері скрипнули та піддались. З приміщення повіяло теплом та гнилими рослинами.

Мілана дістала ліхтарик та освітила кімнату. Справа вхід до зруйнованої теплиці, який в свій час Микита завісив плівкою, щоб холод не пробирався. Зліва закриті двері, де зазвичай стояли саджанці та хлопець влаштував собі особистий кабінет садівника. Відкривши двері, дівчина повела ліхтарем. Рослини не замерзли, але практично всі попадали. Стовбури більш товстих рослин були цілі, але листя зів’яло повністю. Зайшла та оглянула все навколо.

Коли Мілана підійшла до столу з рослинами, що вирощували для ліків від вірусу, ахнула. В одному з горщиків гордо стояла одна кульбаба. Жовта квітка, зелений трубчатий стовбур. Аліша, яка заскочила за дівчиною, теж побачила квітку та радісно нявкнула. Оце так дива! Ватажок знайшла в кімнаті пакет та накрила ним горщик. Треба принести додому, та потім зірвати, приготувати настоянку. В грудях замерехтіла надія.

Подруги більш нічого не знайшли, взяли горщик та вийшли на вулицю. Оминули школу зі сторони та підійшли до центрального входу. Нічого не змінилось, та й не було слідів чужинців. Двері зачинені, вікна цілі. Хоча двір знову замело снігом, але то й не дивно. Мілана піднялась на ґанок та, піднявши руку до даху, намацала в зливній трубі запасний ключик. Про цю схованку знали лише Мілана, Аліна та Аніта, тримали на всяк випадок.

Відкривши вхідні двері Замку Вітрів, Мілана пропустила Алішу та сама зайшла всередину. В холі було холодно, але все ж тепліше ніж надворі. Горщик поставила на стіл вахтера та пішла на прогулянку. Було не звично та сумно бачити школу такою пустою та тихою. В свій час тут було багато дітей. Хтось займався справами по Замку, хтось готувався до розвідки, а хтось взагалі чекав свою чергу до Імператорських Купалень.

Мілана відкрила двері Купалень та зазирнула всередину. Пусті душові кабіни, складені рушники та масажний стіл. За Купальнями був спортзал, де дівчина знайшла декілька м’ячів та покинутих палиць. З іншої сторони холу була їдальня, де вожаті залишили багато продуктів. Для дівчини це було добре, адже не треба буде зразу йти до гіпермаркету. Все вже є під боком.