День 241

Степан та Аніта не спали всю ніч, вони ламали голову над тим, що ж робити. Умова Маші була простою – вони мали привести полоненого Рому та квітку пасифлори. З першим проблем не було. Трохи переляканий, втомлений та живий. А от друге – неможливе. Навіть якщо зараз зруйнувати грядки та дістати декілька ягід – це не вирішить проблеми, але дуже розгніває дівчину. Розуміючи, що вона має смертельну зброю та вже покалічила Мілану, чекати залишалось лише найстрашніше.

​Години в дві ночі до дітей прийшов один з дозорних, якого виставили на другому та третьому поверсі Дослідного Центру. Він повідомив, що в лісі воїни бачили рухи. Спочатку думали, що то вітер чи гілка впала, та вони були системні, обережні. Аліша, як тільки це почула, зірвалась з місця та вискочила з лабораторії. Більш за все, саме вона пішла в розвідку. Якщо ворог десь ховається чи слідкує, кішку вони точно не помітять.

​Минула година, та коли Аліша заскочила до кімнати, потягла Степана до їдальні. Він вирішив, що кішка зголодніла та згадуючи, що це подруга Мілани, не чинив опір. Прийшовши до просторого приміщення, він позіхнув та подивився на Алішу. Вона почала бігати по кухні та винюхувати. Застрибнула на стіл та потягнулась до шаф. Степан повідомив, що миска з кормом в іншому місці, але у відповідь почув незадоволене шипіння. Підійшовши до Аліши, він глянув на шафу, до якої та тягнулась. Відкрив та дістав все з неї. Кішка лапою поскидала зайве та лишила шоколадку.

​Нявкнувши, Аліша поклала лапу на упаковку та підняла морду на Степана. Той підняв шоколад, здивовано глянув на нього та на Алішу. Спитав кішку чи відкрити їй шоколад, але та помахала мордою в сторони, відмовляючись. Хлопець майже одразу згадав, як таку ж шоколадку Мілана дарувала дівчатам Легіону, що ховались в приватних будинках та кидались сніжками.

​Степан хлопнув себе по лобу та кинув шоколад на стіл. Потім схопив Алішу та побіг в кімнату, де сиділа Аніта.

- Аліша каже, - викрикнув Степан, хоча зрозумів, що звучить це дивно, - вона показала на шоколадку, а саме таку Мілана давала малим дівчатам Легіону. Я думаю, що саме вони зараз шпигують за нами, - після цих слів Аліша задоволено нявкнула та замуркотіла, потершись об руку хлопця.

Діти зрозуміли, що Маша має очі, які слідкували за Дослідним Центром. Де є очі, там є і вуха. Аніта побігла будити хлопців та дівчат. Підняла не більше двадцяти дітей. Наказала швидко одягатись та брати зброю. Попередила, що як тільки всі будуть готові та вийдуть в хол першого поверху, мають мовчати та кивати головою, не зважаючи на те, що командирка буде казати.

Одяглись, озброїлись та вискочили з лабораторії, прямісінько в хол. Двоє дівчат взяли ліхтарики, що світили в різні сторони. Загін за декілька хвилин вишукувався в холі в декілька рядів. Ліхтарики поставили біля розбитих рам, де колись були вікна.

Було холодно, тим більше з просоння, тому натягнули шапки по вуха та затягнули шарфи. Стояти було холодно, але терпіли, зброю не опускали. Через декілька хвилин, до дітей вийшла Аніта. Вона пройшлась рядами, перевірила хлопців та дівчат. Разом з командиркою вискочила й Аліша, але вона швидко вискочила через раму на вулицю та зникла в темряві.

- Сьогодні вранці, - крикнула Аніта так, щоб було чути навіть на вулиці, за зруйнованим парканом, - ми вийдемо до приватного сектору, там влаштуємо засідку, – командирка почала ходити з права наліво, та назад. - Всі мають бути тепло вдягнені, готові до бою. Ворога не багато, ми легко здолаємо його.

Діти стояли мовчки, як було наказано, та махали головами, погоджуючись з кожним словом командирки. Аніта ще дала декілька розпоряджень та порад. Після того як вона замовкла, діти підняли зброю та почали кричати, показуючи свій бойовий дух. Аніта швидко всіх відпустила та забрала ліхтарі, подивившись на зоряне небо.

Як тільки сонце піднялось над горизонтом, пішов сніг. Білі холодні сніжинки падали на землю великими пухнастими пластівцями. Промені сонця освітили все навколо, як діти вишукались в холі. Всі тепло вдягнені, зброя в повній готовності. Розмов чути не було, тільки шурхіт одягу та кроки чобіт.

Аніта дійсно планувала привести загін до приватного будинку, сподобається це Маші чи ні. До холу вивели Рому, руки зв’язані за спиною, рот закритий кляпом. Не він мав сказати своїй подрузі про пасифлору. Аніта та Ксенія стали по сторонам від полоненого, приготувались до походу. Колишній ватажок Легіону був дуже не задоволений та скривився, наче наївся лимонів.

Вперед вийшов Степан та оглянув військо. Він був втомлений та розумів, що треба рушати. Все готово. Аби все вийшло так, як задумано. До хлопця підійшов Терапевт та щось передав. Степан хитнув головою та заховав передане в кишеню внутрішнього карману. Маленький лікар розвернувся та підійшов до Роми. Він оглянув хлопця та махнув Аніті, що все добре.

Як тільки Степан махнув рукою, діти вирушили на вулицю. Пройшли зруйнований паркан та пішли до виходу з парку Совки. Пройшовши поселення Порожньої Руки, деякі діти сумно озирнулись. Для когось це місце слугувало домівкою довгий час. Вони чекали закінчення зими, щоб знову повернутись до готелю. Але з іншої сторони, повертатись не хотілось, адже в холі будівлі їх чекали друзі, що заснули від хвороби. Скільки все це буде продовжуватись? Скільки бід ще чекає на дітей попереду? Гра, може досить знущатись?

Загін минув гіпермаркет та рушив до школи Легіону. Аліша наздогнала Степана, нявкнула йому, повернувши морду, та повела до приватного сектору. Пройшовши вчорашній шлях, діти підійшли до подвір’я будинку. Хвіртка все так само лежала на землі, та сніг майже замаскував її собою. Хлопці та дівчата зупинились, як тільки Степан підняв руку. До хлопця вийшли Аніта та Ксенія, які вели під руки Рому. Той незадоволено щось прогудів, але кляп не давав йому можливості говорити.