День 240

Аліша сиділа й вилизувалася. Ранкові процедури кішки завжди тішили Мілану — зазвичай це означало спокійний і тихий день. Сонце пробивалося крізь хмари й заливало землю м’яким світлом. Вітру не було, сніг не падав. Навіть пташки співали. Неподалік тихо дрімав готель, де колись жило поселення Порожньої Руки.

Неймовірний ранок.

Подруги сиділи на ковдрі серед дерев і кущів, укритих білим килимом. Мороз щипав руки й обличчя, але без вітру це було навіть трохи приємно.

Степан вовтузився у снігу, ліпив сніговика й час від часу кликав Мілану приєднатися. Та дівчина робила вигляд, що не чує його. Вона заплющила очі й підставила дитяче обличчя сонячним променям. Потім глянула на порожній готель. Знову заплющила очі й уявила, як усередині діти займаються своїми справами: тренуються, розбирають продукти, сперечаються через дрібниці.

Мілана раптом зрозуміла, що вже майже не пам’ятає, яким був світ до того, як вірус прийшов до Столиці.

Вона відкрила очі й озирнулася. Десь тут, або зовсім поруч, колись приїжджали машинами її батьки з друзями. Влаштовували пікніки, сміялися, слухали музику.

Неймовірно. Здавалося, це було в іншому житті.

Минуло вже двісті сорок днів нового світу. Стільки всього сталося за цей час...

Війна з Імператорською Школою. Дитячі Ігри в місті Сонця.

Конфлікт із Легіоном.

Мілана потягнулася, позіхнула й почала гладити Алішу. Кішка підставила мордочку та замуркотіла.

Скільки всього відбулося. І скільки ще попереду?

Дівчина відчувала втому, але водночас — дивний спокій. Останніми днями він огорнув її цілком. Мілані здавалося, що скоро все закінчиться, повернеться до норми.

Тільки що для цього потрібно зробити?

Плем’я Вітрів уже давно оселилося в Дослідному Центрі. Юра і все поселення Порожньої Руки радо погодилися на таких сусідів. Але хвороба, що поширилася лабораторією, сильно скоротила кількість дітей. Якби не знахідка Аліши та неймовірна праця Терапевта, усі хлопці й дівчата давно заснули б, як дорослі навколо.

Останні кілька днів ватажок племені Вітрів присвятила пошукам відповіді на загадку вірусу.

Надія на пасифлору розлетілася на друзки, мов скло після битви з Легіоном.

Оскільки Катя залишила зовсім небагато ягід цієї рослини, Терапевт і Микита поділили їх порівну. Одну частину Микита висадив у галереї, другу Терапевт використав для приготування мікстури.

Давати її дітям, які вже заснули через хворобу, не наважилися. Але в лабораторії були вчені, які просто спали, не маючи ні поранень, ні ознак захворювання.

Двох дорослих — чоловіка та жінку — перенесли до окремої кімнати й обережно влили мікстуру їм до рота.

Стали чекати. Першого дня нічого не сталося. Другого — теж.

Дорослі продовжували спати тихо й спокійно. Після огляду Терапевт повідомив: Жодних змін.

Пасифлора діяла лише на людину, яка ще не заснула. До сплячих ця рослина була байдужою.

Після завершення експерименту Мілана на кілька годин замкнулася у своїй кімнаті й ні з ким не хотіла говорити. Вона плакала, сумувала, згадувала батьків і благала про допомогу.

Та кого благати? Гру? Ні. Гра не мала душі. Вона була жорстокою й непохитною.

Зрештою Мілана взяла себе в руки, відкрила свій зошит із рослинами й переглянула записи. Саме ці нотатки вона знайшла в Інституті Вірусології на столі літнього лаборанта.

Деякі рослини вже знайшли. Деякі — ні.

Женьшень, медуниця, шипшина та смородина. Випробували. Не допомогло.

Пустирник, звіробій і чебрець. Їх знайшли ще в перший день після прибуття до Дослідного Центру, в аптеці лабораторії.

Випробували. Не допомогло.

Родіола рожева, кульбаба та кропива.

Колись Микита висадив їх у теплиці, але зима вигнала дітей із Замку Вітрів. Що сталося з рослинами — невідомо. Та маленький садівник був майже впевнений, що вони загинули.

Генератор зламався. Холод проник у всі куточки школи. Діти пішли.

«Ну що ж, доведеться чекати весни», — подумала Мілана й важко зітхнула.

Вона знову поглянула на Алішу, що спала поруч. Потім на Степана й усміхнулася.

Було приємно, що цей хлопець завжди поряд.

Така собі маленька команда. Мілана. Степан. Аліша. А ще вірні друзі — Аніта, Ксенія, Аня, Роня, Устим. Можливо, з часом і Катя.

До речі, Катя вже майже одужала. Кілька днів вона лежала непритомна — висока температура, можливе запалення через поранення. На щастя, Терапевт добре набив руку й постійно вивчав нові медичні книги в бібліотеці лабораторії.

Він знайшов потрібні антибіотики, використовував жарознижувальні та компреси.

Стан Каті стабілізувався. Вона обов’язково видужає. Заснути, як дорослі, вона вже не могла.

Діти Легіону відмовилися від своїх ватажків і від війни. Вона була їм не потрібна.