День 240

Аліша сиділа та вимивалась. Ранкові процедури кішки завжди радували Мілану, зазвичай це означало спокійний та тихий день. Сонце пробивалось крізь хмари та падало на землю. Вітру не було, сніг не падав з неба. Навіть пташки співали. Тихо дрімав недалеко готель, де раніше жило поселення Порожньої Руки. Неймовірний ранок.

Подруги сиділи на ковдрі, серед дерев та кущів, покритих білим килимом. Мороз щипав руки та обличчя, але без вітру це було навіть трошки приємно.

Степан возився в снігу, ліпив сніговика та інколи звав Мілану приєднатись, але дівчина робила вид, що не чує його. Закрила очі та підставила дитяче обличчя до променів сонця. Потім глянула на пустий готель. Знову закрила очі та уявила, як діти всередині роблять якісь справи, займаються карате, розбирають пакети з продуктами та все інше.

Дівчина спіймала себе на думці, що вже навіть не може уявити, як все було раніше, до того як вірус прийшов в Столицю. Відкрила очі та подивилась навколо. Десь на цьому місці, чи не далеко від цього місця, батьки з друзями приїжджали машиною та влаштовували пікніки. Неймовірно. Це було так давно! Пройшло вже двісті сорок днів нового світу. Стільки всього відбулось за цей час… Війна з Імператорською Школою. Дитячі Ігри в місті Сонця. Конфлікт з Легіоном.

Мілана потягнулась, позіхнула та почала гладити Алішу. Кішка підставила мордочку та замуркотіла. Скільки всього відбулось! Але ще скільки всього має відбутись? Дівчина відчувала втому, та в той же час – спокій. Нещодавно ватажок відчула незрозумілий спокій, який окутав її з ніг до голови. Вона відчувала, що скоро все закінчиться, прийде до норми. Що для цього треба зробити?

Плем’я Вітрів доволі давно прийшли та поселились в Дослідному Центрі. Юра та все поселення Порожньої Руки з задоволенням погодились бути сусідами. Але хвороба, що розповсюдилась по лабораторії дуже сильно зменшила чисельність дітей. Якби не знахідка Аліши та неймовірні труди Терапевта, всі хлопці та дівчата давно б заснули, як всі дорослі навколо.

Ватажок племені Вітрів останні декілька днів приділила весь час питанню вірусу. Надія на пасифлору розлетілась як бите скло, яке довго ще прибирали після битви з Легіоном. Оскільки Катя залишила невелику кількість ягід цієї рослини, Терапевт та Микита поділили їх порівну. Одну половину Микита висадив в галереї, другу половину Терапевт використав для мікстури.

Давати мікстуру з пасифлори дітям, що заснули від хвороби не наважились. Але в лабораторії були вчені, які просто заснули, не маючи ніяких травм та хвороби. Двох піддослідних дорослих чоловіка і жінку принесли до окремої кімнати, обережно залили мікстуру до рота. Стали чекати. Ні в перший, ні в другий день нічого не відбулось. Дорослі спали собі далі, тихо та спокійно. Терапевт після огляду повідомив, що ніяких змін не відбулось.

Пасифлора діяла лише на людину, яка на цей момент не спала. До сплячого ця квітка байдужа. Мілана, по завершенню експерименту, на декілька годин закрилась у себе в кімнаті та ні з ким не хотіла говорити. Вона плакала та сумувала, вона згадувала батьків та благала допомогти хоч трохи. Та кого благати? Гру? Ні, не вийде, Гра не має душі, вона жорстока та непохитна.

Взявши себе в руки, ватажок відкрила свій зошит з рослинами та переглянула. Саме записи про ці рослини, дівчина знайшла в Інституті Вірусології, на столі літнього лаборанта. Деякі були знайдені, деякі ще ні.  

Женьшень, медуниця, шипшина та смородина. Випробували, не допомогли.

Пустирник, звіробій та чебрець. Ще в перший день, як плем’я Вітрів прийшло до Дослідного Центру, знайшли в аптеці самої лабораторії. Випробували, не допомогло.

Родіола рожева, кульбаба та кропива. В свій час Микита посадив рослини в теплиці, але зима прогнала дітей з Замку Вітрів. Що трапилось з рослинами – не відомо, але маленький садівник більш ніж впевнений, що вони загинули. Генератор вийшов з ладу, холод пробрався в усі закутки будівлі, школу діти покинули.

«Ну що ж, треба чекати весни» - подумала Мілана, зітхнувши. Знову поглянула на Алішу, що спала поряд. Підняла голову на Степана, посміхнулась. Було приємно, що цей хлопець постійно поряд з нею. Така собі невелика команда. Мілана, Степан та Аліша. Та ще й вірні друзі – Аніта, Ксенія, Аня, Роня, Устим, можливо з часом Катя. Доречі Катя вже майже прийшла до ладу. Декілька днів дівчина лежала без тями, висока температура, та можливе запалення від поранення. На щастя, Терапевт доволі добре набив руку та постійно вичитував нову інформацію в бібліотеці лабораторії. Він знайшов потрібні антибіотики, використовував ліки від жару та компреси. Стан Каті нормалізувався, вона обов’язково одужає, оскільки заснути вона як всі дорослі не зможе.

Діти Легіону відмовились від своїх ватажків та від битви. Ця війна їм була не потрібна. Більшість, як виявилось, боялись того світу, який пропонували Маша та Рома. Вони мріяли, що колись батьки прокинуться, все повернеться до початку. Але вони боялись в цьому зізнатись ватажкам. Вони просто раділи, що не покинуті, разом з іншими. А там як буде. Більшість хлопців та дівчат дякували Каті за її неймовірний вчинок, за її хоробрість.

Рома став полоненим, його закрили разом з Людою та Сашею з Імператорської Школи. Спочатку нахабний ватажок Легіону влаштовував скандали та істерики. Але Люда дізналась про пасифлору та те, що Рома вже не може заснути як всі інші. З того моменту, улюбленою забавою Її Величності було лякання колишнього ватажка. Вона постійно лякала його всілякими тортурами, постійно розповідала про покарання слуг в своїй Школі. Хлопець з кожним разом ставав все більш блідий. А кремезний командир Саша вселяв страх людини, яка дійсно може скрутити Рому. І не важливо, тринадцять років йому чи ні.