День 233

Почалося все блискавично.

У темній кімнаті були лише двоє — Мілана та Рома. В одній руці дівчина стискала плід пасифлори, в іншій — розкладний ножик. Єдиним свідком того, що сталося, був місяць за вікном.

Рома кинувся на неї, намагаючись вихопити плід, і вже за мить упав на підлогу, схопившись за живіт. Він закричав і стиснув светр руками. Під пальцями швидко розповзалася темно-червона пляма.

— Що ти зробила? — прохрипів хлопець, і в його голосі бриніла люта ненависть. — Ти ж знала, що я не зможу заснути...

Мілана перевела погляд на плід. У місячному сяйві він ніби світився зсередини — красивий, вогняний, схожий на каштан. Потім вона подивилася на іншу руку й побачила закривавлений ніж.

Від жаху дівчина випустила його.

Ніж дзенькнув об підлогу так голосно, ніби впав металевий чайник.

«Це я вбила Рому».

Думка блискавкою промайнула в голові.

Вона затулила рот долонею, стримуючи крик.

Рома заплющив очі, обм’як, але раптом здригнувся і знову подивився на неї.

— Зроби це! — закричав він.

У цю ж мить двері розчинилися.

До кабінету влетів Степан. Він уже простягнув руки, щоб обійняти Мілану, але помітив ніж на підлозі й завмер.

— Навіщо ти це зробила? — холодно запитав він.

Слідом забігла Маша.

Побачивши Рому, вона пронизливо закричала, впала поруч із ним на коліна й обійняла. Потім схопилася на ноги та кинулася до Мілани.

— Ні!

Маша вчепилася їй у плечі й почала трясти.

Мілана різко розплющила очі й відскочила від Аніти, яка саме намагалася її розбудити.

Серце шалено калатало. Холодна крапля поту скотилася по щоці. Сон. Усього лише сон.

— Мілана, що сталося? — стурбовано запитала Аніта. — Ти біла, як сніг.

— Все добре, — дівчина підняла руку. — Просто страшний сон.

— Не лякай мене так.

Аніта присіла поруч.

— Але в мене погані новини. Розвідники помітили армію Легіону. Вони вже підходять до парку Совки.

Дівчата вискочили з кімнати відпочинку й побігли до галереї.

Саме там зібралися командири племені Вітрів і поселення Порожньої Руки.

Юра ходив колами й про щось напружено думав. Степан та Аня стояли осторонь і тихо перемовлялися.

У повітрі висіли тривога й страх.

— Чому всі такі похмурі? — спробувала пожартувати Мілана, але ніхто навіть не всміхнувся. — Я повинна розповісти вам, з ким ми маємо справу. А потім вирішимо, що робити далі.

Щойно Мілана, Степан і Катя повернулися зі школи Легіону, усі почали готуватися до нападу.

Запитань не ставили.

Мілана ніколи не піднімала тривогу без причини.

Пошкоджений паркан поставили на місце й підперли колесами та бетонними плитами. На перший погляд він виглядав цілим, але всі розуміли: якщо натовп навалиться разом — довго не вистоїть.

У самому Центрі, за прикладом бойових веж Замку Вітрів, облаштували великі рогатки на другому та третьому поверхах. З лабораторії знесли все, що могло стати снарядом: ручки, металеві стаканчики для олівців, гумки та десятки інших дрібниць.

Окремо підготували бруківку, знайдену під час прибирання подвір’я.

Вхідні двері й велика віконна рама мали стати першою лінією оборони.

Скло було подвійним, але ніхто не знав, скільки ударів воно витримає.

Тому перший загін залишили в холі, другий — у коридорі перед лабораторією.

Усі розуміли: за стінами Центру вони можуть сховатися.

Але чи зможуть потім вийти?

Навколишні адміністративні будівлі теж зайняли спостережні загони.

Ніхто не знав, коли саме прийде Легіон.

Тому діти отримали термоси з гарячим чаєм, додатковий одяг і наказ не втрачати пильності.

Розвідників парами розіслали по всьому парку Совки.

Яким би шляхом не з’явився ворог — про нього мали дізнатися одразу.

— Я не впевнена, що ця битва потрібна нам чи Легіону, — почала Мілана, піднявши руку. — Вони прийшли за цим.

Вона дістала плід пасифлори.

У галереї стало тихо.

— Маша й Рома дізналися, що ягода цієї рослини не дає заснути після тринадцяти років.

Командири перезирнулися. Хтось свиснув. Юра шикнув на всіх.

— Спочатку дослухайте.

Мілана пояснила все. Однієї ягоди вистачало, щоб вірус зник або перестав діяти.

Можливо, саме зараз вона тримала в руках ліки від сну, який тривав уже двісті тридцять три дні.