День 216

Мілана вилізла з спального мішку, посунувши Алішу в сторону. Кішка підняла сонну морду, нявкнула та лягла спати далі. Сонце лиш тільки піднялось над горизонтом, потроху освітлюючи все навколо, в наметі вже було все видно. Аліна та Ксенія ще спали, заховавшись у свої мішки. Командирка тихо потягнулась до куртки та взуття. Вдягнувшись, розкрила намет та вискочила на вулиці. Куртку застібнула, натягнула шапку та рукавички.

Морозне повітря зустріло дівчину, разом з проміннями не теплого, але яскравого сонця. Табір спав, все було тихо та спокійно. Не було ні вітру, ні снігу. Потягнувшись Мілана пішла до воріт, там побачила Христину. Командирка здивувалась, що її давня подруга визвалась дозорним. Дівчина стояла біля причинених воріт та дивилась кудись назовні. Чи задумалась, чи заснула?

- На вахті спимо? – всміхнулась Мілана, тихо підійшовши до подруги.

- Привіт, Мілана! – Христина повернулась до командирки та всміхнулась.

Обличчя подруги було червоним від морозу, а очі червоними від безсоння.

- Ти взагалі спати лягала? – спитала схвильовано Мілана. - Щось ти виглядаєш не дуже добре.

- Та ні, всі так втомились, - сказала Христина, - я нікого не будила. Але мені якось краще на морозі, - вона прикрила рота рукою та закашляла

Мілана підійшла до подруги та доторкнулась до лоба. Не зважаючи на холод, обличчя дівчини горіло. Командирка злякалась та пішла шукати Терапевта. Як тільки знайшла намет хлопця, то позвала подругу до себе. Христина розвернулась та повільно пішла до Мілани, але не пройшла й трьох кроків та впала обличчям в сніг. В цей момент сонний Терапевт виглянув з намету, та, побачивши непритомну дівчину, вискочив на вулицю. В штанах, светрі та в носках.

- Та ви що подуріли всі? – розізлилась Мілана, наздогнавши хлопця. - Ти б ще шкарпетки зняв, перед тим як з намету вискочити. Мороз на вулиці.

Діти підняли Христину та понесли в намет. Хлопець закрив його, щоб перекрити доступ холоду, розстебнув куртку дівчини. Притулившись вухом до грудей, почав рахувати.

- Пульс в неї сповільнений, вона виснажена, - Терапевт схвильовано глянув на Мілану, - та я вже відчуваю, що вона горить.

Хлопець порився у себе в рюкзаку та дістав градусник, зняв кришку та протягнув Мілані. Дівчина підняла руку подруги та засунула градусник під светр. Терапевт же дістав свою аптечку та висипав всі ліки на спальний мішок. Знайшов жарознижувальні таблетки та відкрив пляшку з водою. Коли почули сигнал завершення виміру, дістали градусник. Мілана злякалась, бо ніколи не бачила такої температури. Дисплей медичного прибору показував сорок один крапка п’ять.

Терапевт чортихнувся та попросив відкрити склянку з якоюсь рідиною. Нюхати заборонив. Мілана взяла ватку, відкрила кришку та вмокнула рідину.  Обережно піднесла до носа Христина, від запаху дівчина миттєво відкрила очі, ахнула. Подругу Мілани почало нудити, але виявилось, що вона навіть не вечеряла. Командирка одразу простягнула ліки та воду, але Христина помахала головою, відмовляючись.

Терапевт закотив очі, підсів ближче, та силою відкрив рота дівчині. Та почала чинити опір, але сил в неї практично не було. Мілана ж вклала в рот ліки, та обережно полила воду. Хлопець в цей момент закрив рукою ніс Христини. Дівчина не могла дихати, тому рефлекторно ковтнула воду з ліками. Закашлялась, але проковтнула. Діти зняли взуття Христини, та поклали її в спальний мішок, який закрили повністю.

Мілана вийшла з намету, щоб розбудити Аліну та повідомити про Христину. Терапевт сказав, що лишиться з хворою та буде доглядати за нею. Потрібно, щоб температура впала, але хлопець був мовчазний та дуже хмурий. Командирка відчувала, що все дуже погано. Як тільки ватажок почула про хвору, прибігла до намету лікаря, дізнатись як все проходить. Терапевт підняв плечі та повідомив, що шансів малувато. Він припустив що температура піднялась ще вчора, оскільки дівчина нічого не вечеряла. Вона простояла всю ніч на вахті, бо ніхто не змінив її. За рахунок морозу на вулиці, Христина не згоріла від високої температури.

- Але, батьки мені казали, - додав Терапевт, - що якщо температура вище сорока градусів, збивати таблетками не ефективно, - він шмигнув носом, засмутившись, - треба вводити ліки напряму в кров. Шприц в мене є, а рідких ліків, які так можна ввести – не має.

- Але ж таблетки можуть подіяти? – тихо спитала Аліна, та почула у відповідь великі сумніви, треба чекати.

Новина про хвору дитину швидко розійшлась по племені Вітрів, як тільки всі почали прокидатись. Вожаті та розвідники були стривожені, але швидко зайнялись ранковими справами. Сніг розчистили, мангали запалили, почали готувати сніданки. Дітей дуже багато, тому справою займались всі.

Мілана та Аніта зібрали загін розвідників та відправили його оглянути дорогу. За шпалерним ринком мав бути поворот на приватний сектор. Саме там починалась останній відрізок шляху до парку Совки. В загін визвався Степан, оскільки він терпіти не міг готувати та просто сидіти. Йому потрібні були рухи, та й хлопець все хвилювався, що він мало робить для племені та не заслуговує бути в ньому. Командирки дозволили йому це.

В цей час Аліна переглядала всіх хлопців та дівчат разом з Терапевтом. Вчора від дощу з льоду, на жаль, не прийшли до тями семеро дітей. Троє очухались, все боліло, синці на обличчі, але живі та здорові. Ще троє дітей племені Вітрів погано себе почували, їм, вимірявши температуру, дали ліки та відправили в намети відлежатись. Отже в таборі була або просто застуда, або якийсь вірус. Гра, навіщо ти так з нами?