День 215

Пройшло декілька днів з того моменту, як були врятовані дві дівчини з поселення автомобільного майданчику. Дівчат вмовляти йти не прийшлось, як тільки вони почули про всіх своїх – погодились одразу. Обіцяли вести себе пристойно та допомагати в усіх справах. В них не було розуміння як виглядає Замок Вітрів, та скільки там дітей. Це теж було причиною, по якій один з ватажків поселення наважився на напад.

Марію та Славка теж відпустили з в’язниці, як тільки Мілана та її загін повернулись до племені. Поселення повело себе не обдумано, накоїли лиха, але ці діти не були в чомусь винні. То ж вони стали частиною Замку Вітрів.

Хлопці та дівчата підбадьорились спільними діями. Так, було холодно, але діти є діти. Почав лунати сміх та радість в школі. Проблеми, які б вони не були – завжди вирішуються. Тому, Гра, витри носа, й ми йдемо далі.

Сьогодні, прокинувшись, діти дізнались дуже радісну новину. Сніг, який йшов більше місяця, заспокоївся. Небо стало світлим, навіть сонце виглянуло. Ні, воно не гріло, але проміння навіть бачити приємно. До цього, сніг скривав все навколо. На вулиці стало яскраво та радісно. Хоча мороз тримався відмітки в мінус двадцять градусів і надалі.

Діти, навіть без наказу ватажка, зібрались на дворі, та почали розчищати подвір’я перед головним входом. Вся територія Замку Вітрів була в тунелях, до запасних воріт, навколо школи, та до теплиць. Але дітям хотілось більше простору.

Закінчивши з подвір’ям, хлопці та дівчата влаштували бійку сніжками. Сніг ліпився погано, але справа була не в цьому. Нарешті діти почали відчувати зиму, а не сніг та мороз.

- Що будемо робити з генератором та опаленням? – спитала Аніта, підійшовши до почервонілої Аліни, зразу після битви, - В школі холодно. А якщо повітря ще більш охолоне, то буде біда

- Так, це зрозуміло, - погодилась Аліна, - та Давид кожен день ходить з якимись картами по поверхам, та перекриває труби. Я вже сварила його за те, що він постійно змушує дітей розбирати барикади на перший та другий поверхи. Та той ходить, бурчить та дивиться карти.

- Це його робота, - засміялась Аніта, - він дуже відповідально ставиться до всього цього.

В якийсь момент надворі стало дуже тихо, аж в вухах задзвеніло. Але потім земля завібрувала та почувся глухий вибух. Діти рефлекторно присіли та почали озиратись у різні боки. Сніжки попадали на землю, бійки зупинились. В цей момент з труб, які вивели з бомбосховища, повалив чорний дим. Щось відбулось знизу.

Вхідні двері з силою відчинились та звідти вискочив Давид, весь чорний від моторного масла та сажі. Він замахав руками та почав всіх заспокоювати. Небезпека минула. Але, побачивши Аліну, хлопець закрив обличчя руками та гірко заплакав. Ватажок та Аніта швидко піднялись на ганок до хлопця.

- Давид, що трапилось? – перелякано запитала Аліна.

- Генератор вибухнув, - тихо мовив Давид, ридаючи в руки.

- Як вибухнув? – злякалась Аніта, схопила якогось хлопця та наказала йому швидко знайти Мілану, - Поясни, - вона знову звернулась до переляканого хлопчика

- Я декілька днів перекривав труби, - почав хлопець, - я хотів повернути опалення, але треба було перекрити цілих два поверхи. І коли я все зробив, я вирішив спробувати. Опалення запустилось, та все було тихо. Аж раптом, все затряслось і я почув вибух, - Давид трохи заспокоївся, - я зразу спустився у бомбосховище та побачив як горить наш генератор.

- Ти його якось загасив?, - вмішалась Аліна.

- Ні, я злякався, - помахав головою Давид, - та вискочив сюди.

Ватажок заскочила до школи та почала збирати хлопців та дівчат. Треба знайти вогнегасники, маски та відра для снігу. Якщо загориться школа – гірше вже не придумаєш. Почалась метушня, діти збирали потрібні речі, набирали сніг та сходили вниз, в бомбосховище. Звідти піднімались  чорні великі клуби диму, в школі майже нічого не було видно. Швидко повідкривали вікна, запускаючи холодне повітря, та виганяючи дим.

За деякий час пожежу було ліквідовано, в школі вже дихалось легко та холодно. Все позакривали знову, але повітря прогрівалось повільно. Опалення нема, лише тепле дихання дітей племені Вітрів.

Аліна негайно зібрала всіх командирів та Давида в Актовому залі, що був на другому поверсі. Всім іншим було наказано тепло закутатись та чекати. На пропозицію розвести вогонь в холі – ватажок відмовила.

- Народ, - почала Аліна, - в нас велика проблема, у нас генератора тепер немає. Отже, немає води будь-якої, немає світла та обігрівачів, які можна було вмикати в мережу. – ватажок знайшла поглядом Давида, що досі був брудний, - яка у нас ситуація?

- Генератор треба ремонтувати, - хлопець піднявся та подивився на командирів, що були в приміщені, - але я сумніваюсь, що зможу це зробити. Треба спеціальні вимірювальні прилади, та компоненти генератора. Я не дуже в цьому розуміюся.

- А що буде, якщо за генератор забути? – спитала якась дівчина, з командирів племені Вітрів.

- Оскільки води зараз не має, через деякий час труби замерзнуть, - пояснив Давид, - ми не зможемо качати воду. Тому, вже зараз треба думати про те, як принести воду з гіпермаркету. Для всіх цілей.

- Але нас тут більше сотні дітей, - уточнила Аліна, - скільки нам треба води?

- Дуже багато, - Давид опустив голову та почав видивлятись щось на підлозі, - електрики немає. І якщо всі вікна в школі міцні та не мають дірок, температура буде падати повільно. Але десь через тиждень в середині Замку Вітрів буде майже так само холодно, як і на дворі.