День 207

​З кожним днем ставало все гірше. Починаючи з двісті першого дня до тепер, температура падала все більше та більше. Давид, місцевий технічний спеціаліст Замку Вітрів, збільшував постійно температуру опалення. Звичайно, навантаження генератора все збільшувалось, палива витрачали все більше та більше.

​Аліна кожен день ходила сумна та зосереджена. Діти бігали по Замку та на його території в зимніх куртках, що принесли з гіпермаркету. Сині ж хмари затягнули все небо Столиці та нікуди не йшли. Сніг сипав й надалі, та ще й додався штормовий вітер, що підганяв дітей, куди б вони не пішли. А більше всього діставалось дозорним на даху та на воротах. Вони стояли та мерзли, клацали зубами, закутавшись в зимовий одяг. Вирішили варту скоротити до декількох годин, оскільки вистояти весь час було просто не можливо. Ватажок хвилювалась за те, щоб ніхто не захворів. Ліки є, Терапевт постійно сидить в медпункті, але не хотілось експериментувати.

​Так проходили останні дні. Знайшовши термометр, виміряли температуру, та побачивши мінус двадцять градусів – дуже занепокоїлись. Ставало гірше. Як же протриматись всю зиму? Як витримати таку температуру? Готувались до найскладніших часів, збирали крупи та консерви, консервацію та одяг.

​Давид подав ідею притягти величезну ємність для рідини з приватної територій гіпермаркету, а потім заповнити цю ємність паливом. Були великі переживання за те, що колонка просто замерзне, як і ручний насос. Спорядили постійні загони до заправки.

​Також хтось з дітей запропонував покинути Замок Вітрів та вирушити до гіпермаркету, де було багато речей для кемпінгу різного характеру. Там можна було знайти як спальні мішки для ночівлі при мінус тридцять градусів, так і намети, які витримували страшенні шквальні вітри. Та всі ці ідеї Аліна відкидала, навіщо так, якщо є всі шанси бути в школі, поряд з генератором. Якби не цей пристрій, все давно б скінчилось.

​Кожен ранок, прокидаючись від неспокійного сну, діти вставали та починали роботи по накачуванню палива, по збору продуктів та одягу. Від холоду трясло, не було апетиту та настрою. Темрява навколо дуже давила на дитячі голови. Оскільки все небо було темне, ще й сніг постійно сипав – було враження що ніч не закінчується. Та це була не найбільша проблема. Найбільша проблема виникла трохи згодом, а саме на двісті сьомий день, сьогодні.

​Дозорні кутались в куртки та шапки, прикривались шарфами. Хлопці та дівчата племені Вітрів, що стояли на варті, охороняли запасні ворота. Загони, які спорядила ватажок племені, бігали туди-сюди, тягнувши каністри та продукти, речі та зимовий туристичний реквізит. Ворота тягати не хотілось, то ж полишили їх збоку.

​Олег, десятирічний хлопець, що закутався в кольорову лижну куртку, стояв на запасних воротах та вдивлявся в дорогу, що поглинала темрява. Загін розвідників, що йшов з гіпермаркету, мав повернутись з хвилини на хвилину. Але запізнювався. Та раптом, хлопець побачив дітей, що винирнули з темряви. Він посвітив на них ліхтариком, та ще й здивувався, що вони познімали куртки. Так бігли, що погрілись на такому морозі? Діти почали махати руками, вітаючись з дозорними. Було їх не менше двадцяти, а хлопець не міг згадати, що відправляли такий великий натовп. Олег теж помахав, хоча здивувався такому жесту. Але в одну мить, декілька хлопців вирвались з загону вперед та підійшовши до воріт, почали щось кидати. До ніг Олега впав мертвий щур. Тільця тварин почали падати навколо. Вся територія Замку Вітрів була розчищена за наказом Аліни, тому щурів було видно всюди. Діти відскочили в сторони, почали заглиблюватись в сніг та когось пропускати.

​В цей момент, Олег та інші дозорні почули лай собак. Побігли закривати ворота та з темряви вискочили розлючені тварини, заскакували до території школи. Дозорні дуже пізно зрозуміли, що мертві щури були приманкою для голодних псів. Поспішили закрити ворота, але з десяток собак вже забігли до Замку Вітрів. Ворота зачинили, замок повісили. Дістали палиці, та почали ганяти псів. Ті ж, будучи голодними та змерзлими, почали огризатись та кидатись на дітей. Почулись крики, когось вкусили за ногу, когось за руку.

​Діти почали падати на землю, фарбуючи сніг в червоний колір, втрачаючи власну кров. Холод же пронизував дитячі тіла до кісток, від цього біль відчувалась ще сильніше. Собаки ж розбіглись по всій територій, лаяли та кидались на всіх, хто був на їх шляху. Олег крикнув, що біжить попередити ватажка про напад, та розчинився в темряві на території школи. Всі ж інші, махаючи палицями, відганяли собак від себе. Пси з кожною хвилиною все більше шаленіли та звіріли.

​За якусь мить з темряви зі сторони дитячого садочку, що стояв впритул до школи, полетіло каміння. Каміння було великим. Було враження, що кидають їх не руками, а великими рогатками. Ворог більш за все підготувався, знайшов опори та натягнув резинки. Каміння були більше дитячого кулаку та летіли швидко й низько. На території племені Вітрів почувся свист снарядів, які влучали у вікна першого та другого поверхів корпусу школи, в якому діти спали. Каміння почало тарабанити по склу, стінам, карнизу.

​Чи то мороз подіяв, чи час, але спочатку було чути глухий гул скла та металу, що відбивав каміння своєю силою. Та раптом, в тиші, почулось розбите скло. Одне з вікон лопнуло та розлетілось на маленькі шматочки. Діти, що були в своїй спальні, почали кричати та вибігати з кімнати. Потім розбилось ще одне скло, друге, третє… Школу атакували, а мороз тільки й радів, оскільки він почав заходити до школи. Кімнати, що були нагріті, вмить почали замерзати. Та саме страшне, що від високого перепаду температури, в одній з кімнат лопнула батарея.