День 177

Аліна прокинулась сьогодні доволі рано. Довго лежала в ліжку, крутилась під ковдрою, а потім усе ж змусила себе підвестись. Сонце тільки-но піднялося над горизонтом — яскраве, приємне, але вже майже не тепле. Осінь прийшла так несподівано, що ватажок і сама не могла пояснити той сум, який оселився в її серці. Здавалося, ще вчора всі дорослі заснули, а дітям відкрився новий світ. Ще вчора до Столиці прийшла весна. А тепер минуло навіть літо. Осінь давно вкорінилася в місті. Листя пожовкло, земля потроху мерзла.

Ватажок відкинула ковдру й одразу здригнулась від холоду. Уже не походиш у літніх шортах і короткій футболці. Вона підійшла до шафи, дістала спортивні штани та кофту з довгими рукавами й високим коміром. Швидко вдягнулась і кілька секунд вагалась, чи брати куртку. Поки що зарано.

Вийшовши з кімнати, Аліна піднялась на четвертий поверх, а звідти драбиною вилізла на дах — привітатись із дозорними.

Надворі дув легкий вітерець — уже не теплий і лагідний. Аліна згадала про куртку й пошкодувала, що все ж її не вдягнула. Від холоду дівчину пересмикнуло, але вона випрямилась і пішла до дозорних.

Варта Замку Вітрів змінювалась із першими променями сонця, тож зараз на даху стояли вже нові хлопці та дівчата. Побачивши ватажка, вони привітались і повідомили, що ніч минула спокійно.

Минуло вже більше місяця з останньої битви з Імператорською Школою. Аліна навіть відправляла розвідників до школи Її Величності. Діти повернулися того ж дня й розповіли, що, коли дістались території, не зустріли нікого. Ворота були відчинені, подвір’я — порожнє. Сама школа теж стояла відкритою, тож воїни племені Вітрів наважились зайти всередину.

Їх зустріли безлад і хаос. Усюди валялось сміття, палиці, покинуті рюкзаки й продукти. І жодної дитини.

Обійшовши всю школу, розвідники все ж знайшли кількох дітей, які спали тим самим сном, що й дорослі. Коли саме вони заснули — ніхто не знав. Чи від тортур Імператриці та її воїнів, чи вже після розпаду Імператорської Школи. Більше нікого. Тож діти зібрали корисні речі, які змогли знайти, і залишили школу, зачинивши за собою двері.

Іншим завданням було навідатись хоча б до однієї з колишніх провінцій Імператорської Школи. Вирішили йти до Скляної Школи.

Там гостей зустріли холодно. Особливо не розмовляли, але все ж розповіли трохи про події після падіння Імператриці.

Коли Люду ув’язнили, а Імператорська Школа програла останню битву, усе поселення на кілька днів поринуло в хаос. Діти почали збирати речі й розходитись. Один із командирів спробував перебрати владу на себе, але інші не погодились. Між воїнами почались бійки. Хтось зайняв одне крило школи, хтось — інше.

Слуги ж узагалі не хотіли нового господаря. Вони не бажали знову жити за правилами, які встановила Люда. Про це слуги прямо сказали воїнам, але ті навіть слухати не захотіли: або все лишається, як було, або забирайтесь.

Тоді слуги почали йти.

Багато дітей з Імператорської Школи подались саме до Скляної Школи. Спочатку там приймали всіх, але згодом почали відмовляти. Плем’я було не маленьке, всіх треба годувати, а продуктів у магазинах майже не залишилось. Пошукові експедиції й так ставали дедалі довшими, а тепер їжі треба було ще більше.

Про інші колишні провінції діти нічого не знали, але, скоріш за все, туди теж приходили біженці.

Воїни Імператриці недовго боролись за владу. Зрештою вони самі розійшлись — слуг майже не лишилось. Де тепер ті діти, ніхто не знав. Та Скляна Школа й не прагнула цього з’ясовувати. Вони отримали свободу, а цього було достатньо.

Аліна заплющила очі й глибоко вдихнула. Повернулась обличчям до осіннього сонця, підставивши щоки холодним променям. До холоду вона вже звикла. А от до думки, що минуло пів року з того моменту, як заснули всі дорослі, — ні.

Постоявши ще трохи на даху, ватажок побажала дозорним гарного дня й спустилась у перший корпус.

В їдальні її зустріли вожаті, які саме готували сніданок. Аліні одразу запропонували гарячого чаю, і вона із вдячністю погодилась. Посидівши трохи за столом та поспостерігавши за дітьми, ватажок нарешті відігрілась і вирішила навідатись до воріт Замку Вітрів.

Відчинивши двері, Аліна вийшла надвір із чашкою чаю в руках. Пара від гарячого напою здіймалась угору, а запах приємно грів душу. Дівчина позіхнула й помахала дозорним.

Та раптом один із них схопив металеву трубу й почав бити по ній прутом.

Тривога.

До Замку Вітрів наближались чужі діти.

Майже миттєво двері за спиною Аліни знову відчинились, і на подвір’я вибігли хлопці та дівчата зі зброєю. Усі ще сонні, але вже зібрані й напружені. Майже двадцять дітей вишикувались у три ряди й завмерли в очікуванні.

Інша група розійшлась уздовж паркану та зайняла місця біля великих рогаток. На вежі не піднімались — гостей було небагато. Дозорні ж тим часом зачинили ворота.

Увесь цей час Аліна мовчки спостерігала за тим, як плем’я організовує оборону. І пишалась кожним хлопцем і кожною дівчиною Замку Вітрів. Вони так довго боролись за спокійне й незалежне життя. І тепер усі навколо мали знати: плем’я Вітрів сильне, і з ним треба рахуватись.

Гості наближались упевнено, тож було очевидно — йдуть саме до Замку. Їх було п’ятеро. Двоє ще й тягнули візок із кліткою.