День 160

Рано вранці Мілана прокинулась та поснідала чіпсами з яблук та шоколадним батончиком. Прикраси Ані були настільки популярні, що в неї вже було замовлень на тиждень вперед. То ж з продуктами проблем не було. До того ж, як тільки одна з комендантів наметового містечка отримала браслет в подарунок, зразу знайшлась вільний намет на чотири персони. Загін племені Зодчих перебратись до містечка майже одразу. До того ж Роню все ж змусили погодитись на роботу в коморі. Його роль була не складна, але фізично виснажлива. Він мав перевозити продукти та речі з комора до ринку та на праву частину міста Сонця.

​Лише Ксенія намагалась пробитись до персоналу стадіону, щоб зустрітись з Іллею. Але поки не видалось такої нагоди. Всі місця були зайняті. Цілила дівчина на охоронця стадіону під час підготовки та самих ігор.

​Та сьогодні Мілана вже в який раз приходить на площу та чекає дівчину-рекрутера, яка з сто п’ятдесят четвертого дня так і не з’явилась. Або роботи в поселені губернатора не стало, або щось трапилось. Дівчина також робила спроби пройти до поселення, що було на території Інституту, але охоронці не пропускали її та не слухали, що вона намагалась донести.

​Вийшовши з намету, дівчина потягнулась та пішла в сторону виходу. Біля охорони стояв невеликий стіл, де була миска з водою для вмивання та металеві чашки. Дівчина дістала свою зубну щітку, набрала чашку з водою та зробила ранкові процедури. Свіжий прохолодний вітерець торкнувся обличчя Мілани, коли вона вмивалася. Сьогодні точно має бути хороший день.

​Діти почали виходити з наметів, поспішаюси до столів, що стояли посередині, та снідати. Оскільки загін племені Вітрів не замовляли сніданки, на них і не розраховували. Місто Сонця оживало, діти прокидались, скоро вже почнеться робота. Можливо Ви спитаєте, навіщо дітям працювати та жити в цьому місті? Але ж чому ні? Дома з сплячими батьками страшно, на вулиці небезпечно, магазини всі зайняті. А в місті Сонця ти відчуваєш себе самостійним, вільним до рішень. Ще й ці страшні Дитячі Ігри, які дітвора сприймала як розваги. Навіщо повертатись до життя з батьками?

​Мілана вийшла з наметового містечка, та побігла через озеро до площі. Майже спізнилась, але все одно не мала надії на якісь новини. Та дійшовши до місця, Мілана побачила ту саму дівчину-рекрутера, що викрикувала імена. Командирка племені Вітрів прорвалась через натовп до дівчини та зупинилась. Та підняла очі на Мілану та всміхнулась.

- Ти майже втратила свою роботу, - повідомила дівчина, дістаючи пропуск з кишені, - я тебе два рази гукала.

- Але ж ти й казала прийти декілька днів назад, - захистилась Мілана, - я кожен день приходила та чекала.

- Нічого страшного, - всміхнулась рекрутер, - були інші справи. Губернатор займається організацією Дитячих Ігор на честь свого дня народження, тож вимагає всіх брати участь в підготовці, - дівчина-рекрутер підняла очі та брови, посмішка зійшла з обличчя, - набридло вже.

Рекрутер написала на пропуску «Мілана», «Розвідник» та пояснила, що це дуже не звичайна посада. Нікуди відходити не можна, треба підійти до воріт Інституту та очікувати Степана. Він командир загону розвідки. Мілана погоджуючись помахала головою, взяла пропуск та пішла в сторону поселення губернатора. Та коли вона прийшла, крім охорони нікого не було. Вона показала свій пропуск хлопцю та дівчині з палицями. Ті подивились на пропуск та показали палками в сторону. Сиди тут та не заважай. Не мовили ні слова, а далі дивились вперед та перевіряли всіх, хто намагався зайти.

Мілана сіла на узбіччі, сперлася на паркан, закрила очі. Та вмить, щось пухнасте потерлось об ногу дівчини. Вона відкрила очі та побачила Алішу, що прибігла з наметового містечка прямо до своєї подружки. Нікуди не відпустить Мілану, навіть на свою першу роботу. Працювати дівчині звісно не кортіло, але це був напевно єдиний шанс потрапити до поселення губернатора, а значить і до лабораторії. Не будуть же вони оселятись в місті Сонця? Тут наче було добре, але Дитячі Ігри викликали лише огиду. А тут ще й дівчина-рекрутер повідомила про Ігри в честь дня народження. Це божевілля якесь, бо тепер командирка племені Вітрів буде ще більше хвилюватись за Іллю. А коли про новину скаже Ксенії, то та взагалі не зможе місця найти собі. Та все згодом.

Аліша лягла біля Мілани та почала муркотіти, періодично вимагаючи ласки дівчини. Погладь тут, почухай тут, а тепер навпаки. Не виконала – ось тобі кусь. Процедура ласки кішки закінчилась доволі швидко. З території поселення губернатора вийшли хлопці та дівчата. Всі в чорному, в руках гумові палиці, які дівчина бачила в терміналі та по дорозі до міста Сонця. Дівчат було четверо, хлопців п’ятеро. Та першим йшов смаглявий хлопець з чорним коротким волоссям. На щоці у нього був виразний довгий шрам, який трохи заходив на око. Око на щастя ціле. Він був не високий, але виглядав зібрано та дуже серйозно.

- Ти напевно Мілана? – спитав хлопець, - Я - Степан, командир розвідників, - Мілана мотнула головою та встала, - сьогодні твій перший день і якщо толку від тебе буде мало, я відмовлю тобі в цій посаді. Зрозуміло?

- Так, звичайно, - підняла плечі Мілана, - що потрібно робити?

Степан повернувся до дівчини, однієї з розвідників, та наказав їй сходити за палицею. Мілана нічого не брала з собою, бо не знала що потрібно. Щодо одягу, то командир пояснив, що чорне менше кидається в очі. Але з цим занадто рано займатись. Як пройде, то вже піде на ринок шукати все чорне. Та в цьому проблеми не було. Аня та Роня забезпечує загін, все зможуть знайти.

Як тільки Мілана отримала палицю, правда звичайну дерев’яну, а не гумову, загін розвідників рушив в сторону виходу з парку. Аліша ж потягнулась та побігла в сторону наметового містечка. Йшли не тією дорогою, якою Мілана та її воїни потрапили до міста Сонця. Дорога вела до широких полів, за якими були лише села. Столиця закінчувалась на парку Феофанія. Задачею ж цього дня була вилазка до селищ, в пошуках саме курей та качок. Мілана була здивована, але нічого не сказала. Теж мені місія розвідників. Чому ж не можна виміняти на ринку?