День 154

В перший день, коли загін племені Вітрів прийшов до міста Сонця, діти обійшли все навкруги. Вони були вражені розмірами міста. Вони були в шоці від кількості дітей. Та саме неймовірне було те, що відбулось ввечері – а саме Дитячі Ігри. Ці ігри відповіли на деякі питання, які мучили Мілану декілька днів. Також Ігри відкрили проблему, яка постала перед дітьми племені Вітрів.

​Як тільки сонце сіло за горизонт, Мілана та її воїни почули бій барабанів. Тьомка потягнув загін до території школи, а саме до стадіону. Чим раніше прийдуть, тим краще місця займуть. Треба було вибрати лавку ближче до сцени. Та коли вони були у входу, вже прийшлось постояти в черзі. Так як вхід був безкоштовний, просувались швидко. Алішу, яку могли спокійно затоптати, дівчина підняла та засунула в рюкзак, тільки морда й стирчала з нього.  

​Зайшовши в середину, Мілані відкрилась величезні довгі трибуни з лавками по обидві сторони. Вони йшли з самого даху та спускались до поля. Ще одна трибуна була за полем, напроти входу. Вона була не велика, наче зроблена для особливих персон. Можливо, в звичайний час там сиділи тренери та слідкували за подіями на полі. Та побачивши саме поле, дівчина втратила дар мови.

Зелене ігрове поле, на якому в звичайний час грали в міні футбол. Зараз на цьому полі було виставлено багато перешкод. В одному місці з дерев’яних ящиків була викладена піраміда. Заввишки вона була не менше п’яти-шести метрів. Зі сторони було видно, що на піраміду можна спокійно залізти на самий верхній ящик та стати там як на вершині гори.

Недалеко від дерев’яної піраміди був влаштований басейн, завширшки не менше десяти метрів. Басейн був заповнений водою, та в воді плавало настільки багато фігурок з пінопласту, що повністю закривали воду. По обидві сторони від басейну стояли дві вишки з трамплінами на другому рівні. На першому рівні, були покладені дві довгі дошки між вежами.

Напроти басейну був побудований невеликий замок з дерев’яних ящиків та стовпів, між якими висіла сітка, така, яку вішають при грі в волейбол. Сітка була закріплена міцно, то ж було враження, що по ній можна лазити. Ящики стояли один на одному, між ними викладені дошки. Вся конструкція нагадувала майданчик для гри в лаву дітьми. Мілана любила грати в цю гру. Як тільки ведучий кричав «Лава», всі діти мали заскочити кудись, аби не торкатись підлоги. Якщо дитина зривалась, або не встигла зіскочити, вона програвала.

Наступна перешкода на футбольному полі була скейт-парком. Металева конструкція була складена з ящиків, підйомів та спусків. Місцями було видно сходи та металеві трубки, по яким можна було маневрувати на скейті. А посередині цього парку була рампа, де з однієї сторони на іншу можна було спуститись та піднятись. Висотою рампа була не менше двох-трьох метрів.

За скейт-парком, на самому полі була вирита ціла плантація метрів двадцять на двадцять. Коли Мілана придивилась, то зрозуміла, що це було імпровізоване болото. Викопали яму на пів метра вниз, залили все це місивом з води та піску. Ще можна було б сказати, що це сипучі піски. Дівчина уявила, що якщо потрапити в те болото, то можна легко застрягти в ньому.

Сипучі піски закінчувались трьома великими стінами, поставленими вертикально, та закріпленими тросами. В цих стінах були вкручені виступи різних розмірів. Це були саме стіни для скелелазіння. Але діставши вершини, можна було перелізти на іншу сторону. Одна стіна була метра три, інша діставала п’яти метрів. Та найвища сягала семи-восьмі метрів.

Останньою перешкодою на полі був лабіринт з квадратних тюків сіна. Багато лабіринтів, глухих кутів, та декілька виходів. Висота лабіринту була різною, від метра до трьох, то ж в тих місцях не було нічого видно.

Тьомка штовхнув Мілану, щоб вона просувалась вперед. Вийшли на ліву трибуну, піднялись на третій ряд та пішли в самий кінець. Хлопчик попросив зупинитись та сісти майже в самому кінці, де відкривалась персональна трибуна для начебто тренерів. З тієї трибуни точно було все добре видно на полі. Але для кого вона?

Згодом вона зрозуміла, що та трибуна призначена саме для губернатора та його свити. Майже одразу, Мілана побачила, як відкрились двері на спеціальну трибуну та звідкись зсередини почали заходити діти, сідати на свої місця. Останнім зайшов губернатор Євген. Це був хлопець одинадцяти-дванадцяти років, хоча погляд його був значно доросліше. Але це не дивно, він зміг зібрати ціле місто дітей. Волосся темне та довге, заплетено в косу, боки вибриті. Він трохи походив на вікінга з фільмів та серіалів. Вдягнений був в джинси та футболку з коротким рукавом, та зображенням якоїсь рок групи.

Губернатор Євген помахав рукою комусь зі своєї трибуни, всміхнувся, та пішов на своє місце, що звичайно було на нижньому ряду, посередині. Мілана була впевнена, що губернатора було видно з усіх куточків трибун стадіону.

Після того як всі глядачі зайняли свої місця, та вхідні двері під ґвалт незадоволених дітей, що не потрапили до стадіону, закрились – почались ігри. Діти на трибунах кричали, сміялись, аплодували та вимагали початку. Та коли губернатор підвівся та підняв руки – наче десь вимкнули звук, всі вмить замовкли та подивились на Євгена.

- Дякую всім, що прийшли, - прокричав губернатор, та оскільки луна на закритому стадіоні доволі сильна, його було чути навіть з іншої сторони, де стояли охоронці та тримали вхідні двері, - сьогодні я з задоволенням хочу оголосити Дитячі Ігри відкритими!

Діти всього стадіону зааплодували та підняли такий крик, що Мілана просто хотіла закрити вуха руками. Аліша заховалась від шуму в рюкзак повністю, кішці теж не подобалось таке безумство голосів. Губернатор знову підняв руки, як жест для всіх, щоб стало тихо. Всі замовкли.