День 150

Дозорні попрощались та зачинили ворота Замку Вітрів, залишивши загін Мілани на зовнішній території. Дівчина подивилась на будинки, що слугували бойовими вежами, всміхнулась, поглядом знайшла мотузки, прив’язані до дерев. Вона зітхнула, залишаючи школу, в якій нарешті почались світлі та спокійні дні.

​Тож група з п’яти дітей та однієї кішки пішли прямо в бік Кільцевої дороги. Мілана поглядала на дітей, що йшли разом з нею, та міцно тримала свій рюкзак. Аліша ж дивилась по сторонам, кидаючи погляд на свою подругу, інколи муркотіла, що дівчину лише підбадьорювало.

​Ілля та Ксенія йшли за Міланою. У кожного теж був рюкзак. Хлопець ніс додатково спальні мішки. Ксенія захопила намет. Вони про щось тихенько говорили, але не порушували тишу та спів пташок, що кружляли навколо. Групу дітей замикали Аня та Роня, що були однокласниками Мілани. Так загін рушив в дуже довгу та небезпечну подорож до Інституту Вірусології.

​Оскільки війна з Імператорською Школою закінчилась, плем’я Вітрів могло зітхнути на понуритись в побут, налагодження життя та очікування вирішення питання з вірусом. Після останньої битви пройшло багато днів, та ворог більше не наважився прийти та повторно вимагати звільнення Імператриці. Щодо її кремезного командира, то його більш за все недолюблювали, напевно були раді позбутись і його.

​Під контролем шестирічного Микити, був облаштований один майданчик під плантацію. Висалили сажанці з теплиці, займались поливом та бур’яном. З часом плем’я Вітрів отримало город зі свіжими овочами та зеленню. Навіть трохи саджанців надали воїнам в кімоно, які прийшли на допомогу з Парку Совки, з поселення Порожньої руки.

​Після закінчення бійки з Імператорської Школи, воїни карате-до погостювали декілька днів та вирушили додому. Було домовлено навідуватись один до одного. Та тепер була черга каравану племені Вітрів, до того ж Аліна обіцяла сама очолити той караван. Вона дуже хотіла приймати участь в налагоджені відносин з іншими племенами, а тим більше в звичайний час, вона обожнювала гуляти з батьками в Парку Совки.

​Єдине, з поселення Порожньої Руки, залишилась Аня, однокласниця Мілани. Вона пояснила Олені, командиру дітей карате-до, що має вирушити на пошуки ліків разом з подругою. До того ж Юра теж буде зацікавлений в допомозі пошуків. Так Аня зможе, повернувшись, зразу прийти з новинами та досягненнями, якщо вони будуть звичайно.

​Щодо Імператорських Купалень, то їх залишили, але тепер це стало спільним надбанням племені. Домовились влаштовувати чистий день кожну суботу або неділю. Діти записувались в чергу та приходили в свій час. Ходили окремо, або збирались компаніями. В Купальнях влаштовували піну, масаж, діти насолоджувались тим, що було заборонено, коли тут правила Імператорська Школа.

Життя Замку дуже змінилось, побачити сумну дитину тепер було великою рідкістю. Всі сміялись та грали, в той же час, працювали та облаштовували територію племені Вітрів.

Мілана весь цей час ні на секунду не забувала про Інститут Вірусології. Зв’язку та інтернету не було, але майже у кожного в телефоні були встановлені карти. По цим картам швидко знайшли шлях до наукової будівлі. Також Давид знайшов карту Столиці в бібліотеці. Тому маршрут був перенесено з телефону до паперу. В новому світі, телефон не мав якоїсь цінності та й мав особливість розряджатись. А карта є карта, вона нікуди не зникне.

Отже Інститут Мікробіології та Вірусології Національної Академії Наук, а коротко Інститут Вірусології, був розташований поряд з парком Феофанія. Цей парк був доволі далеко, але йти треба було через Кільцеву дорогу. Згідно карти Інститут мав доволі велику територію, багато корпусів та переходів. Треба буде ще витратити багато часу, блукаючи кабінетами цієї будівлі. А шукати треба буде щось, не відомо що.

Поряд з Інститутом була якась спортивна школа, на території якої був навіть свій критий стадіон. Що Інститут, що школа стояли в притулок до великого парку з озером посередині. Мілана декілька разів разом з батьками відвідувала парк Феофанія, але не пам’ятала нічого, крім того самого озера та сотні стежок, які розгалужувались по всьому парку.

Аліша вискочила на Кільцеву дорогу та подивилась в сторони. Нічого не помітивши, муркнула та повернулась до дітей. Загін обійшов шиномонтаж, що був розташований поряд з дорогою, теж озирнулись. Сонце припікало, то ж діти шукали тінь дерев та будівель.

Мілана вийшла на дорогу, погладила кішку та зачекала всіх інших. Рушили в сторону мосту, це була одна з перших точок на шляху до Інституту. Яку небезпеку несла ця дорога, нікому не було відомо. Та по дорозі мало бути декілька гіпермаркетів, в які діти племені Вітрів ніколи не ходили. Там могли жити діти. Та як показує новий світ, вони могли бути як агресивними, так і доброзичливими.

Як тільки пройшли гаражі, побачили озеро, за яким відкривалась Імператорська Школа. Звичайно всі розуміли, що Імперії настав кінець, але в середині все натягнулось як струна. Йшли тихо та озирались на школу. Здалеку не помітили ні дітей, ні будь-яких рухів. Було враження, що школа покинута. Можливо діти розійшлись по вулицям, хтось попросився в колишні провінції, або створив якесь нове поселення десь у дворах житлових будинків.

Мілана помахала рукою дітям, підганяючи їх йти далі, а не ловити ґав перед Імператорською Школою. Дорога не близька, треба не гаяти часу. Попереду була церква з одної сторони та гіпермаркет з іншої. Вирішили пройти недалеко від церкви, щоб переконатись в безпечному проході. Все було тихо. На території самої церкви був невеликий парк, тому втомлені діти вирішили відпочити та перекусити саме там.