День 130

Все йшло за розкладом. Рівно о десятій ранку, коли сонце вже почало припікати, а літо — вітатися з дітьми, зі школи вийшла охорона. Десятеро хлопців і дівчат — усі одинадцяти-дванадцяти років. Попереду крокував Андрій, ватажок Зграї Вовків і керуючий командир Замку Вітрів. Майже вся охорона теж належала до Вовків. Лише кілька хлопців із переможеного племені Вітрів удостоїлися честі вступити до охорони.

З боку фортеці колишнього племені Зодчих дозорні помітили групу дітей. Вони йшли від Імператорської Школи. Усі чекали гостей. А точніше — Її Величність.

Конвой із двадцяти озброєних дітей рухався щільним колом навколо Люди. Йшли повільно, тримаючи стрій. А сама Імператриця крокувала в центрі, пританцьовуючи й наспівуючи собі під ніс якусь пісеньку. Як завжди — у квітчастій сукні, з косами, акуратно заплетеними навколо голови. У руках вона тримала квітку й ліниво обривала пелюстки.

Коли до воріт Замку Вітрів лишилося кілька десятків метрів, дозорні разом з охороною почали відсувати ворота. Андрій стояв на ґанку, заклавши руки за спину. Як завжди — занурений у власні думки й із хитрою посмішкою на обличчі. Він дивився на Люду, але не показував жодних емоцій. Хоча всі знали — Імператрицю він не поважає й навіть не приховує цього.

Бунтар. Хитрий, небезпечний бунтар. І колись це його зламає. Що скажеш, Гра?

Конвой увійшов на територію школи й розступився в боки. Андрій спустився сходами до Люди та вклонився, демонструючи пошану й покору.

— Привіт-привіт, — Люда сяяла чудовим настроєм. — Усе готово в Імператорській Купальні? Я весь ранок чекала, коли нарешті зможу полежати в гарячій водичці!

— Так, Ваша Величносте, — шанобливо відповів Андрій і ще раз уклонився. — Купальні з самого ранку вимиті та підготовлені. Пар уже напускають більше години.

Він відійшов убік і жестом запросив Імператрицю до школи.

Люда піднялася на ґанок, повернула праворуч до спортзалу й зайшла до жіночої роздягальні. Там на неї вже чекали дві дівчини. Рушники були підготовлені, пара — достатньо, піна для масажу — теж.

Люда роздягнулася, залишившись лише в купальнику. Двері до Імператорської Купальні відчинилися, впускаючи її всередину.

Із кімнати валив густий пар. Один душ працював — із нього текла лише гаряча вода, наповнюючи приміщення клубами пари. Інший був вимкнений і чекав на гостю.

Та Люда спершу підійшла до столика, застеленого рушником, залізла на нього й лягла. Дівчата відразу принесли збиту піну й почали масажними рухами наносити її на тіло Імператриці. Потім Люда пішла під душ, змила піну й сіла на лаву, насолоджуючись жаром і вологою. Процедуру вона планувала повторити ще кілька разів.

На вулиці Андрій наказав закрити ворота. Частину охорони залишив біля Імператорської Купальні, інших покликав із собою до їдальні. Він не збирався стирчати під дверима й чекати, поки Люда почне роздавати накази. Це принижувало його настільки, що від самої думки хлопця починало трясти від злості. Але поруч з Імператрицею він цього не показував. Ще чого доброго — влаштує йому догану.

Та не встиг Андрій піднятися на ґанок, як почув голос Аніти. Вона почала роздавати команди конвою Імператриці, який досі без діла стояв на подвір’ї.

— Вас двадцятеро. Розділіться по п’ять і починайте обхід Замку Вітрів, — впевнено наказала вона.

Діти з конвою здивовано перезирнулися. Їм явно не подобалося, що якась дівчина командує ними.

— Я не зрозумів, — Андрій спустився до Аніти. — Ти чого тут розкомандувалася?

— Ти ж сам казав, що я маю братися до роботи й займатися тим, що мені доручили, — спокійно відповіла Аніта, повернувшись до нього. — То я й займаюся. Чого вони стоятимуть без діла?

Спершу вона подивилася на Андрія великими наївними очима, а потім нахилилася ближче й тихо додала так, щоб чув лише він:

— Я теж не хочу бачити цих дітей у нашій школі. Як і ти. Це принизливо — чекати Імператрицю й влаштовувати їй Купальні.

Аніта фиркнула з огидою.

Андрій усміхнувся.

— А ти не така вже й дурна, мала, — сказав він задоволено. — Ну тоді не заважаю.

Він теж нахилився ближче.

— Зажени їх так, щоб назад до своєї Імператорської Школи повзли напівживі.

Аніта приклала руку до грудей, віддаючи честь, і різко розвернулася до конвою.

— Виконуйте наказ! — голосно сказала вона. — Дві групи обходять Замок Вітрів у різні сторони. Інші чекають три хвилини й ідуть тим самим маршрутом. Остання група — ще через три хвилини.

Діти побачили, що Андрій не заперечує, і швидко почали виконувати наказ.

Сам Андрій із частиною охорони пішов до їдальні на другому поверсі. Він любив добре поїсти, особливо якщо слугами були діти племені Вітрів. А поїсти треба було саме зараз — поки Люда не вийшла з Купальні. Інакше доведеться сидіти поруч і слухати її дурниці під час обіду.

Перша група, яка рушила в бік спортивних майданчиків, звернула за ріг і вийшла до просторого внутрішнього двору, з усіх боків оточеного стінами школи.

Раптом двом хлопцям щось блиснуло в очі. Вони озирнулися й помітили нагромадження старих парт у кутку двору.