День 72

На вулицю вийшла Мілана, за нею вискочила Аліша. Глянули по сторонах та смачно позіхнули. Втягнувши свіже нічне повітря, кішка витягнулась, розминаючи лапки. Коротко нявкнула, подивилась на дівчину та чкурнула в темряву. «Нехай, - подумала Мілана, - дівчинці треба вполювати мишку та перекусити».

          ​Через декілька хвилин на вулицю вийшли заспані Ксенія та Ілля. Поправили рюкзаки, позіхаючи. Свіже повітря діяло миттєво. Коли нарешті з’явилась задоволена киця, всі випрямились та рушили до автосервісу. Почали шукати відмічений люк, що бачили на карті каналізації.

          ​Перед автосервісом, зазирнули за будівлю. Переконались, що охоронців парку не видно. Місяць добре освітлював все навколо, хоча вмикати ліхтарі все одно не наважувались.

          ​Побігли до автосервісу, сховались за його стіни. Погляди вниз, почали шукати люк. Ілля незадоволено зашипів, показуючи кудись на землю. Дівчата повернулись та побачили люк, на якому одним колесом стояв автомобіль. Це був легковий автомобіль, але шансів зсунути його не було. По-перше, якщо його навіть зрушити з місця, він покотить прямо в стіну автосервісу. Гуркоту нароблять багато. А по-друге, Мілана пам’ятала як тато розповідав, що при повній зупинці автомобіля, він автоматично стає на ручне гальмо.

          ​Командирка не засмутилась, памʼятаючи декілька входів до каналізації. Найближчий люк був саме біля входу до парку, на автомобільному майданчику для гостей. На щастя, це було не далеко. Вирішили зайти за багатоповерхівку, обійти її та дістатись пішохідного переходу. Місцевість не настільки відкрита і, якщо повзти по землі, то нічого не буде видно.

          ​Попереду бігла Аліша, винюхувала та видивлялась все навколо. Діти бігли за кішкою. Зупинились в кущах, почали чекати вартових. Краще, нехай вони пройдуть зараз, ніж тоді, коли діти будуть повзти по дорозі. Повзти то можна в будь-якому випадку, але навіть єдиний звук серед ночі, в повній тиші, може визвати підозри охорони.

          ​Несподівано, з парку Совки вийшли хлопець та дівчина, обіймаючись. Палиці закріплені на спині. Шепочуться. Мілана була впевнена, що парочка точно не помітить нічого, навіть якщо Ілля буде бігти та бити залізякою по всім трубам. Опустились на землю та поповзли в сторону пішохідного переходу. Аліша просто йшла поряд та озиралась по сторонах. Дивна вийшла сцена вночі: по дорозі повзуть діти, рюкзаки хитаються на спинах. А поряд крокує кішка з гордливо піднятою мордою.

          ​За декілька хвилин, команда вже сиділа біля машин. Ксенія хотіла притулитись до автомобіля, але Мілана ривком відсунула дівчину. Вказала на лампочку за вікном, що мерехтіла. Командирка торкнулась хлопця, також показала на індикатор. Якщо торкнутись машини, тишу розірве сигналізація. Звичайно, через сімдесят днів акумулятор міг розрядитись, але перевіряти не було часу.

          ​Почали шукати люк. Дуже хвилювались, що він знову буде припертий машиною. На щастя, страх не був реальністю. Залишилось підповзати до люка, обережно відкрити та пролізти під землю. Несподівано, Аліша нагострила вуха та почала щось видивлятись під автомобілями. Діти завмерли та стали чекати. Минуло декілька хвилин, аж раптом Аліша стрибнула під машину. Почули тонкий писк, за ним шипіння. Одразу відчули тупотіння маленьких лапок та з-під машини кулею вискочив щур, чкурнув дорогою в сторону високого будинку. Здоровенний, чорний, надзвичайно огидний. Під сяйвом місяця, виглядав наче мокрим та дуже слизьким.

          ​Киця вилізла слідом, не поспішаючи. Сіла та почала вилизувати грудку. Підняла морду на дітей та муркнула. Ксенія та Мілана всміхнулись. Взагалі то щур доволі небезпечна тварина. Він великий, має гострі зуби, на яких могла бути будь-яка зараза. Одна така тварина не несе загрози, але коли їх багато, то краще не перебігати їм дорогу.

          ​Повернулись до знайденого люка. Торкнулись руками, на щастя, він був з гумовим покриттям. Якщо впаде, то не буде металевого дзвону. Ілля підчепив люк, потягнув та підняв. Дівчата підсунулись, взяли кришку та відклали в сторону.

          ​Мілана спустилась першою, обережно ставлячи ноги на металеві тонкі сходи. Відчувши підлогу, відпустила драбину. Витягнула ліхтарик та ввімкнула його, оглянувши коридор. Перед очима відкрився вузький тунель. Дорога лише одна – вона вела до широкого тунелю, десь під парком Совки.

Відійшла в сторону, шикнула, дивлячись вгору. Майже одразу, спустилась Ксенія, також увімкнула ліхтарик. Ілля, спускаючись, потягнув на себе кришку люка. Почувся тихий глухий стук - люк став на місце.

          ​Аліша вискочила з відкритого рюкзаку Мілани та принюхалась. Підлога була волога, тому кішка одразу зморщила носик. Треба буде йти голими лапками по мокрій та холодній підлозі. В самому ж тунелі було сиро та прохолодно.

          ​Загін племені Вітрів вирушив вперед, кожен крок віддавав луною. Було моторошно та холодно. Йшли не менше двадцяти хвилин, а темрява весь цей час намагалась поглинути світло ліхтарів. Навіть Аліша йшла не впевнено, не зважаючи на те, що коти добре бачать вночі.

Несподівано, промінь натрапив на стіну, тому стало зрозуміло, що попереду поворот. Діставшись його, заглянули за куток. Через декілька метрів вузький тунель розширявся. Дійшли широкого тунелю. Почулось, як зітхнули з полегшенням. Вузький тунель навколо пригнічував та змушував напружитись всередині.

          ​Аліша чкурнула вперед, за нею прискорилась Мілана. Дівчина не хотіла лишати кішку в цьому страшному місці наодинці. Раптово вийшла на невеличкий балкончик, від якого зліва була приварена драбина вниз. Поглядам відкрився велетенський тунель. Стелю побачити одразу. Але якщо навести ліхтарик вперед - іншої сторони майже не було видно. Знизу, за межами балкончика, тунель був широкий. Посеред підлоги спішив струмочок. В ніс вдарив сморід гнилих рослин та брудної води.