День 65

Субота шістдесят п’ятого дня була неймовірна. Всі висипали на вулицю з килимками та ковдрами. Недалеко від центрального виходу з Замку Вітрів, був невеликий майданчик, який засипали піском. Розстелили на пісочку килимки, ковдри та засмагали на теплому сонці. Хто більш здогадливий - прихопив з собою пляшечку води, щоб можна було поливати себе, бо вдень ставало дуже жарко.

          ​Сьогоднішній день був особливим - ватажку племені Капібар, Семену, виповнювалось тринадцять років. Це й радувало, й лякало. За всі шістдесят п’ять днів ніхто з дітей Замку Вітрів не зустрів тринадцятирічних. Але на ранок Семен відчував себе добре, його нічого не мучило, нічого не боліло.

          ​Вчора ввечері була проведена зустріч ватажків та командирів. За декілька днів спеціальні розвідувальні групи ходили до провінцій Імператорської Школи. В кожну колонію обов’язково приносили рюкзак з подарунками. Червона ікра, ковбаса салямі в спайках, консервовані сосиски в скляних банках та консервовані ананаси, персики. Додали чай та цукор, печиво та цукерки. Всі діти люблять солодке, а ватажки були впевнені, що в найближчих магазинах це скінчилось. В гіпермаркеті такої їжі ще дуже багато. Гра, тобі теж підсолодити життя?

          ​Отже, Розвідники по двоє розійшлись до провінцій, про які дізналась Аніта. Головна задача – познайомитись, повідомити про себе, зробити подарунок та спробувати домовитись про спільні дії проти Імператорської Школи.

          ​Діти Трамвайного депо відмовились від будь-яких змов проти Імператорської Школи, дуже боялись Її Величність. Коли ці діти стали провінцією, не було ніякої битви, до них увірвалась велика кількість воїнів Імперії. Всіх зв’язали та вивели у двір Депо. Одного хлопця вивели в центр, зірвали футболку та почали бити шпагами. Після побиття він навіть не встав. Був весь покритий синцями та від болю так і заснув на землі. Жахлива сцена. І вона досі перед очима Дітей Трамвайного Депо. Єдине, вони пообіцяли тримати цей візит в таємниці, від подарунків відмовились, пояснили, що в них вистачає свого.

          ​Скляна Школа та плем’я Десантів були дуже раді. Як тільки почули про можливість розбити Імператорську Школу, то навіть до кінця не дослухали, а вже почали вимагати точної дати нападу.

          ​До Зграї Вовків пішли Мілана з Анітою. Андрій не дуже був радий бачити дівчат, оскільки пам’ятав останню їх бійку, та, коли почув про можливість вийти з-під контролю Люди, дав обіцянку подумати над пропозицією. Мілану ця реакція дуже розгнівала. Теж мені, великий ватажок.

          ​Останніми були плем’я Тойота. Спочатку, навіть пускати розвідників не хотіли до себе. Та коли ті, махнувши рукою, залишили подарунок та розвернулись йти додому, їх все ж таки окликали та запросили. Подарунки забрали, ідею з нападом на Імператорську Школу оцінили. Довго ставили питання про те, навіщо це робити, якщо можна спокійно платити данину та не морочити собі голову. Розвідники розповіли про свою історію, також розповіли про те, як Люда жорстоко поводиться зі слугами та тими, хто в якийсь момент не зможе платити данину. Ватажок племені Тойота шукав знайти мінуси бунту проти Імператорської Школи. Не дав згоди, але й не відмовився від неї. Зустріч закінчилась тим, що гостей попросили вже йти.

          ​Отже, з усіма провінціями Імператорської Школи провели розмови. Повна підтримка була від Десантів та Скляної Школи. Це додаткова армія в дев’яносто дітей. Звичайно, не всі будуть брати участь, але цифра все ж має бути великою. Зграя Вовків в чисельності до двадцяти дітей не дуже робили погоду, але все ж в цій Зграї були старші хлопці, а це яка не яка – перевага. Ватажки повідомили, що будуть розраховувати на них, але сама Мілана сподівалась, що Андрій все ж таки відмовиться. Ну і плем’я Тойота. Вони не дали ніякої відповіді, тому про візит до них, ватажки вирішили, що якраз тут шансів мало.

          ​Оскільки в Замку Вітрів на вечір планувалась вечірка в честь дня народження ватажка племені Капібар, то обід провели раніше. Почувся дзвін з їдальні, який говорив про початок прийому їжі. Діти, які були на майданчику, почали вставати, позіхати, збирати килимки. Хто був в дозорі, ті з нетерпінням чекали Вожатих з тацями та каструлями, мисками та приборами. Вартові не мали права покидати пости, то ж їжу приносили до них.

          ​Семен та Мілана повертались зі сторони дитячого садочку. Вирішили пройтись по всім приміщенням в пошуках корисних речей. Як почули дзвін на обід, залишили пошуки та пішли назад. Дорога з садочка до Замку Вітрів проходила через запасні ворота. Як тільки вартові помітили ватажка та командира, поспішили відімкнути замок та впустити їх на територію племен. Замок знову клацнув, ворота зачинили. Несподівано, зі сторони школи вискочив схвильований Давид. Маленький вчений, який був дуже сильно схожий на Гаррі Поттера, чарівника з книг про Хогвартс, зупинився перед Семеном та Міланою.

-   ​Мілана, - трохи заспокоївшись, звернувся Давид, - мені треба тобі показати дещо дуже важливе!

Хлопець завжди звертався до Мілани, потім до всіх інших, тому що у свій час перше знайомство було саме з командиром. Скільки дівчина не просила його, що можна звертатись до інших командирів чи ватажків племен, він вперто йшов до неї. Цього разу не було виключення, що навіть трошки розсмішило Семена.

-   ​Давид, - спитала Мілана теж всміхнувшись, - а це не може почекати до після обіду? Я хочу їсти, як і всі діти в Замку Вітрів, - на що хлопець замотав головою, не погоджуючись з її думкою.

До дітей з кущів вискочила Аліша та нявкнула, показуючи на Давида. Мілана здивовано підняла брови, побачивши що кішка просить звернути увагу на повідомлення вченого. Нічого не лишалось як підкоритись, та йти за Давидом. Семен пішов разом з ними, бо йому вже було цікаво, що ж там знайшов такого важливого маленький вчений.