День 62

Сьогодні настав день, якого дуже не хотіла Аліна - день, коли плем’я Зодчих мало віднести данину Імператорській Школі. З Семеном, ватажком племені Капібар, та командирами племен було погоджено, що вони удають вигляд повної покори. Поки не час Люді дізнатись про Замок Вітрів.

          ​Коли Семен та Аліна вийшли надвір, щоб разом з дозорними обійти територію, запримітили Мілану та Аніту, що сиділи на лавці та шептались. Тільки командирки побачили ватажків, одразу підскочили та чкурнули до них.

- Ми з Міланою хочемо дещо запропонувати, - Аніта подивилась на Семена, потім на Аліну, - Я йду разом з Аліною. Поки ми будемо передавати данину, спробую пройтись по території Імператорської Школи. Я хочу дізнатись за провінції. Ви подумайте, жили собі діти та нікого не чіпали. Прийшла велика армія, палками надавали по голові, а потім ще зобов’язали платити данину. Як це було з нами, - Семен та Аліна слухали та не перебивали, - ці провінції нічого самі зробити не можуть. Проти такої армії не підеш війною. Але, – Аніта зупинилась та підняла палець до гори, - якщо ми всі разом в один день, в один час нападемо на Імператорську Школу – ми зможемо їх перемогти.

-   ​Нічого собі план, - усміхнувся Семен, - але ми навіть не знаємо де ті провінції та скільки їх взагалі.

-   ​Це вірно, - продовжила Аніта, явно підготовлена до такого питання, - моє завдання все це вивідати. Звичайно, я не знаю, як охоче будуть зі мною ділитись інформацією, але тут діло буде за Аліною, вона має тягнути час. Коли ми будемо знати все, зможемо відправити в ці племена наших розвідників та домовитись про союз та спільний напад.

-   ​Але якщо вони відмовляться брати участь? - запитала Аліна, - Ми не зможемо їх змусити.

-   ​Не зможемо, але я впевнена, що хтось все ж таки погодиться. Кому подобається платити данину? Чи тобі в радість сьогодні самій йти до Люди на поклон? - ватажок племені Зодчих насупилась, звісно їй цього не хотілось. Весь ранок тільки ці думки в голову і лізли.

Ватажки задали ще декілька питань Аніті, та в цілому погодили цей план. Дізнатись, зустрітись, запитати. Нічого поганого від цього не буде. Треба спробувати. От тут Гра явно втратила настрій. Але в  Аліни він навпаки з’явився. Тепер це не просто поклон з пакетами продуктів. Це справжня розвідка та підступний випад проти Імператорської Школи.

-   ​Я спробую набитись на екскурсію, - додала Аліна, - хай Люда покаже, яка в них велика Школа, скільки в них людей. Я впевнена, нам буде корисно розуміти чисельність їх армії.

Так і погодили. Ватажки продовжили обхід території, а командири племені Зодчих повернулись до справ. Аліна попросила нагадати Вожатим, що данину мають підготувати до обіду. Саме після трапези, ватажок разом з Анітою та ще групою хлопців підуть в сторону Імператорської Школи. Дітей з племені Капібар не брали, хоча всі були впевнені, що ніхто не запам’ятовував після битви, як хто виглядає. Ризикувати не стали.

Аліна йшла з невеликим пакетом з ліхтариками. Біля неї йшла Аніта та несла сумку з одягом. За дівчатами хлопці тягли пакети з продуктами та консервацією. Трохи взяли й ковбасних виробів та рибної консерви. Люда має бути задоволена, адже треба набитись на екскурсію в середину Школи.

Йшли не довго. Перейшли дорогу біля гаражів, пройшли розбитий асфальт та звернули до озера. Раптом відкрилась Імператорська Школа в усій її красі. На території школи життя бурлило: кухарі палили вогнища та готували їжу, тренування палицями проходило в повну силу, деякі діти просто лежали на ковдрах та засмагали, деякі бігали у справах.

Загін Аліни був зразу помічений дозорними. Один з них розвернувся та побіг до школи, інші зупинились та почали свердлити поглядами гостей, що підійшли до паркану. Аніта помахала рукою та запитала де вхід, щоб вони могли пройти. Чи просто кинути пакети тут та йти? Товстун, що був ближче до групи щось пробубнів собі під носа та показав палицею в сторону, напевно там й були ворота. Підняли пакети та рушили в ту сторону.

Дійсно, через двісті метрів підійшли до входу на територію Імператорської Школи. Воріт не було, напевно, як в усіх школах на Борщагівці. Ніяких загороджень також не помітили. Стояв натовп хлопців та дівчат, з палицями та шпагами. Цікаво, вночі вони також тримають такий натовп? Аліна та її загін підійшли до охорони й опустили пакети на землю. Вперед вийшов той самий кремезний командир, який в минулій битві покалічив Устима.

-   ​Плем’я Зодчих, як я бачу? - мовив, скривившись, наче приповзли якісь раби, - проходьте, не бійтесь.

Аліна з Анітою переглянулись, остання здивовано підняла брови. «Ого, нахаба!» - так і було написано на лобі у дівчини. Рушила за провожатим. Дійшли до входу в школу та зупинились. В цей момент відкрились вхідні двері школи та на вулицю вийшла, стрибаючи, Люда. В цей раз вона була вдягнена в яскраве весняне плаття з квіточками, зачіска складалась з двох косичок, на кожній різнокольорові банти. Дівчина зупинилась, гордовито опустила очі на групу племені Зодчих та ляснула у долоні.

-   ​Вітаємо вас в Імператорській Школі, - заспівала Люда дзвінким та не зовсім приємним голоском, - ви мали прийти ще вчора, та я вже збиралась сама прийти до Вас з візитом. Тому Вам дуже пощастило, що в мене зараз гарний настрій. Показуйте, що принесли!

Діти з загону, разом з ватажком почали розкривати пакети, а Люда спустилась вниз по сходах, покликавши інших. До Аліни підійшов командир Імператорської Школи та простягнув список.