День 62

Сьогодні настав день, якого Аліна чекала найменше — день, коли плем’я Зодчих мало віднести данину Імператорській Школі. Із Семеном, ватажком племені Капібар, та командирами заздалегідь домовилися: вони вдадуть повну покору. Люда не повинна дізнатися про Замок Вітрів раніше часу.

Коли Семен та Аліна вийшли надвір, щоб разом із дозорними обійти територію, помітили Мілану й Аніту. Дівчата сиділи на лавці й про щось гарячково шепотілися. Побачивши ватажків, одразу підскочили та кинулися до них.

— Ми з Міланою хочемо дещо запропонувати, — Аніта спершу глянула на Семена, потім на Аліну. — Я піду разом з Аліною. Поки передаватимемо данину, спробую розвідати територію Імператорської Школи. Хочу дізнатися все про провінції. Ви тільки подумайте: жили собі діти, нікого не чіпали. Потім прийшла велика армія, побила всіх палицями й змусила платити данину. Як нас. Самі ці провінції нічого зробити не можуть. Проти такої сили не підеш. Але якщо всі разом, в один день і в один час нападуть на Імператорську Школу — у нас буде шанс перемогти.

— Нічого собі задум, — усміхнувся Семен. — Але ми навіть не знаємо, де ті провінції і скільки їх.

— Саме це я й хочу з’ясувати, — швидко відповіла Аніта. Було видно: вона продумала все заздалегідь. — Не знаю, чи охоче зі мною говоритимуть, але тут допоможе Аліна. Вона має тягнути час. Коли дізнаємося все, відправимо до провінцій розвідників і спробуємо домовитися про союз.

— А якщо вони відмовляться? — запитала Аліна. — Ми ж не змусимо їх.

— Не змусимо. Але я впевнена, що хтось погодиться. Кому подобається платити данину? Чи тобі в радість сьогодні йти до Люди на поклон?

Аліна насупилась. Весь ранок її гризли саме ці думки.

Ватажки поставили Аніті ще кілька запитань і зрештою погодилися. Дізнатися, поговорити, спробувати — нічого поганого в цьому не було. Треба діяти.

Гра, здається, втрачала гарний настрій. А от у Аліни він, навпаки, з’явився. Тепер це була не просто покірна хода з пакетами продуктів. Це була розвідка. Перший прихований удар по Імператорській Школі.

— Я ще спробую випросити екскурсію, — додала Аліна. — Нехай Люда покаже свою «величну» школу, армію, кількість людей. Нам потрібно знати, з ким маємо справу.

На тому й вирішили. Ватажки продовжили обхід території, а командири племені Зодчих повернулися до справ. Аліна наказала Вожатим підготувати данину до обіду. Після трапези вона, Аніта та кілька хлопців вирушать до Імператорської Школи. Дітей із племені Капібар із собою не брали. Хоч ніхто й не вірив, що після битви хтось запам’ятав обличчя, ризикувати не стали.

Аліна несла невеликий пакет із ліхтариками. Поруч ішла Аніта з сумкою одягу. Позаду хлопці тягли пакети з продуктами, консервацією, ковбасою та рибними банками. Люда мала залишитися задоволеною. Інакше про екскурсію можна забути.

Дорога зайняла небагато часу. Перейшли розбитий асфальт біля гаражів, оминули озеро — і раптом перед ними відкрилася Імператорська Школа в усій своїй показній величі.

На території вирувало життя. Біля вогнищ кухарі готували їжу. На майданчику діти тренувалися з палицями. Хтось лежав на ковдрах під сонцем, хтось бігав із дорученнями. Усе скидалося на великий мурашник.

Загін Аліни помітили одразу. Один із дозорних побіг до школи, інші насторожено втупилися в гостей. Аніта помахала рукою й голосно запитала, де вхід. Чи їм просто залишити пакети тут?

Товстий хлопець біля паркану щось буркнув собі під ніс і ткнув палицею вбік. Там, очевидно, були ворота.

Через двісті метрів вони підійшли до входу на територію школи. Воріт, як і в більшості шкіл Борщагівки, не було. Жодних загороджень теж. Лише натовп хлопців і дівчат із палицями та шпагами.

Аліна мимоволі замислилася: невже вночі вони теж тримають тут стільки охорони?

Загін підійшов ближче й опустив пакети на землю. Уперед вийшов кремезний командир — той самий, що в минулій битві покалічив Устима.

— Плем’я Зодчих, значить? — мовив він із гидливою посмішкою, ніби перед ним стояли раби. — Проходьте. Не бійтеся.

Аліна й Аніта переглянулися. Аніта лише здивовано підняла брови.

«Оце нахаба».

Вони рушили слідом за провожатим. Біля входу до школи зупинилися. У цей момент двері розчинилися, і на ґанок, мало не підстрибуючи, вискочила Люда.

Сьогодні вона була в яскравій весняній сукні з квітами. Волосся заплетене у дві косички з різнокольоровими бантами. Люда зупинилася, гордовито глянула на гостей згори вниз і плеснула в долоні.

— Вітаємо вас в Імператорській Школі! — проспівала вона дзвінким, неприємно-солодким голосом. — Ви мали прийти ще вчора. Я вже збиралася навідатися до вас сама. Тож вам дуже пощастило, що в мене сьогодні гарний настрій. Показуйте, що принесли!

Діти почали відкривати пакети. Люда спустилася сходами й покликала когось рукою. Один із командирів підійшов до Аліни й простягнув список.

— Це перелік продуктів на наступний тиждень, — пояснила Люда. — Зберете все й принесете рівно на сьомий день. Я не люблю запізнень. Але цього разу карати вас не буду. Надто вже гарна погода.

Аліна швидко пробіглася очима по списку. Нічого незвичного. Майже все можна було знайти в гіпермаркеті. Це її насторожило. Розвідники Імператорської Школи явно добре знали околиці.