День 60

Чотири дні займались облаштуванням Замку Вітрів. Таку назву школі дали не просто так. Де не стань на самій території школи – завжди відчувався дотик вітру.

Навколо школи оновили паркан: затягнули дірки, зверху закріпили колючий дріт. Оскільки воріт перед центральним входом не було, зробили їх з частини дерев’яного паркану та закріпили зовні той же колючий дріт. Зранку паркан відставляли в сторону, а ввечері закривали та припирали автомобільною гумою, засипаною землею. Такі ворота не зможуть вибити натовпом, а зірвати дріт можна буде лише садовими ножицями. Справа та зліва від воріт, натягнули великі рогатки, як було зроблено в фортеці племені Зодчих.

Всередині школу облаштовувати було саме задоволення. Вожаті обох племен зносили до їдальні продукти. Спочатку крупи, цукор та воду. Потім все інше, оскільки переселення мало бути після того, як все облаштують.

Спортзал залишився спортзалом – ідеальне місце для проведення ігор та обов’язкових тренувань з боротьби.

В холі біля вхідних дверей була кімната охоронця. В неї позносили зброю племен: палиці, залізні прути, молотки. Плем’я Капібар принесли рогатки та сумки з мілким камінням.

Щодо іншого корпусу школи. На другому поверсі відкрили всі класи та винесли парти та стільчики. Кімнати облаштували спальними місцями. Хтось з дітей подав ідею про ліжка з дитячого садочку, що був розташований поряд. Ліжка тягали декілька днів.

На радість, в другому корпусі виявили вчительські туалети, що були додатково облаштовані душовими кабінами та роздягалками. Водопостачання не було, але обмитись водою, почистити зуби могли поряд зі спальними кімнатами.

На останок, облаштували дах для вартових. В племені Капібар виявились біноклі, тому всі дуже зраділи, що тепер можна буде заздалегідь побачити ворога. Хлопці та дівчата пліч-о-пліч працювали над новою домівкою – над Замком Вітрів.

На шістдесятий день нового світу, племена домовились про переїзд. На вечір запланували свято на честь новосілля. Спочатку смачна вечеря, потім концерт в Актовому залі. Обов’язково планували провести урочисте шикування перед школою, як на свято першого дзвоника. Справ дуже багато, тому, Гра, гризи собі нігті, на тебе просто немає часу.

В цей же день, була запланована ще одна дуже важлива справа. Мілана, разом з Іллею та Ксенією, та звичайно Алішею, мали вирушити в нічну подорож до фармзаводу. Командир племені Зодчих розповіла ватажку про листівку, яку принесла їй кішка. Мілана була впевнена, що це не просто збіг. Це дійсно знак та тягнути з ним не можна ні секунди.

Загін Мілани був готовий до нічної вилазки. Ватажок племені Капібар не знав про ці плани, адже він так і не поділився таємницею Терапевта. Всі троє вдень виспались, звільнені від обов’язків, зібрали рюкзаки з їжею, ліхтариками, інструментами та водою, спальними мішками та теплими речами. Домовились виходити, коли в Замку Вітрів почнеться концерт в Актовому залі.

Саме в цей момент, нічний загін Мілани відділившись від натовпу, повернувся до своїх спалень, дістали з-під ліжок підготовлені рюкзаки та поспішили вийти зі школи. В дозорі були Яна та Максим, які знали, що Мілана має вирушити в дорогу. Аліша також чекала нічну групу разом з Дозорними. Побачивши дітей, виходячи зі школи, вони причинили ворота, щоб випустити Розвідників в ніч. Дівчина обняла Яну та помахала Максиму. Ілля та Ксенія повторили те саме, підтягнули свою ношу, схопили палиці, що стояли біля воріт, та чкурнули в темряву. Алішу муркнула Яні на прощання, розвернулась та кинулася за дітьми. Трійка побігла до найближчого будинку, звернула за нього і тільки тоді перейшла на пішу ходу.

Шлях до фармзаводу не близький, треба було враховувати можливі затримки та табори дітей попереду. Оскільки у свій час Аніта та Устим ходили в розвідку то розповіли про розтрощені табори по вулиці Корольова. Це була сама безпечна дорога. З однієї сторони багатоповерхівки, з іншої – промислова зона. Дістатись вулиці Корольова можна було декількома шляхами. Один з них – Імператорська Школа. Звісно, цією дорогою йти не наважились.

Обійшовши другий будинок, звернули до фортеці племені Зодчих. Мілану на секунду взяв сум за свою домівку. Зараз, в темряві, фортеця стояла тихо та одиноко. Світла не було, дозорних не було. Лише паркан, машина батьків, закриті парадні. Звісно, виходячи, все закрили за собою. Ключ від квартири Мілани зараз висів на шиї. Вона торкнулась ключика, знайшла поглядом свої вікна та всміхнулась. «Мамо, тато, я йду за відповідями! Я обов’язково знайду ліки проти цього вірусу!» - думала дівчина, перелізаючи паркан за допомогою мотузки.

Фортецю обійшли, оминули декілька будинків та вийшли на сквер, що вів до гіпермаркету. Саме ця дорога була найбезпечніша. Зграй собак в ночі не було, то ж перебігли дорогу, минули трамвайну зупинку та чкурнули до приватної зони гіпермаркету. будівлю, перейшли дорогу, та рушили прямо до ювелірного заводу. Дорога йшла між коледжем та гаражним комплексом. Безпечне місце та й інформації про поселення тут не було.

Мілана, Ілля та Ксенія йшли мовчки. Аліша бігла трохи попереду, махаючи мордою зі сторони в сторону. Не дарма, коти мають дуже сильний зір та здатність бачити вночі. Ліхтариками не користувались, оскільки це було б видно зі сторони. Сподівались лише на місяць, який добре висвітлював все навколо. Аби не було хмар!

Пройшовши дорогу до ювелірного заводу, обійшли й декілька промислових будівель. Далі викривався невеликий квартал з багатоповерхівками. По плану, після них, діти мали вийти до мосту Сосніних. В цьому відрізку треба пересуватись обережно. На мапі розвідники відмітили табір дітей, що жили на автомобільному майданчику.