День 50

З останньої зустрічі Аніти та Устима з племенем Капібар, пройшло цілих дев’ять днів. Сьогодні вирішили організувати загін посланців миру. Аніта визвалась його очолювати, але Мілана ввічливо попросила повести загін саме їй. По-перше, Аніта вже була в сусідньому племені, по-друге, дівчина дуже хотіла побачити своїх давніх подруг.

          ​Отже, як тільки всі хлопці та дівчата смачно пообідали, загін посланців мав вирушити в дорогу. Мілана, взяла до себе Давида, оскільки хлопчик, що дуже схожий на Гаррі Поттера, ще не був в походах. Не забула про Христину. Погодила Ромку та Максима. Пухленька Соня теж попросилась в загін, вона була дуже нав’язлива, тому Мілана не змогла викрутитись. Замикала групу Аліша.

          ​Відкривши ворота, загін вийшов на вулицю. Обійшовши сусідній будинок, вирушили до ринку. Щоб дійти до племені Капібар, треба було минути ринок, пройти біля довгого багатоповерхового будинку та повернути праворуч, до торгівельного центру. Дорога не зайняла багато часу. Небезпеки не було, оскільки зграї собак зазвичай бігали цією дорогою в ранній час. Тож, співаючи пісні, стрибаючи та насолоджуючись гарною погодою, посланці дійшли до повороту.

          ​Очам відкрився торгівельний центр. Біля сходів в магазин, принесено та викладено багато автомобільної гуми. Це загородження було схоже на великий темний паркан. Навіть грубою силою натиснути на паркан - він не зрушить з місця. Посередині цього паркану був прохід, де стояли охоронці з палицями. Вони зразу побачили загін, та повернувшись назад, щось крикнули. Через декілька секунд з проходу вискочило десяток воїнів з палицями та вишукувались в лінію.

          ​Мілана та її загін сповільнились. Дівчина підняла палку догори, інші зробили те ж саме. Поволі підійшовши до охоронців, командир племені Зодчих крикнула:
          ​- Ми прийшли з миром. Декілька днів назад ви врятували наших Розвідників та вони передали, що ваш ватажок не проти посланців миру, - завершила Мілана, - от ми й прийшли до вас.

          ​Один з охоронців показав жестом іншим опустити зброю. Сам розвернувся, та чкурнув в середину торгівельного центру. Через декілька хвилин почулись дивні звуки тварини, яка напевно і була тією самою капібарою. З магазину вийшов хлопець з довгим темним волоссям, ватажок племені, та капібара, яка стрибала поряд з ним. Ватажок пройшов огородження та зупинився перед своїми воїнами.

-   ​Вітаємо Вас, посланці миру племені Зодчих, - промовив офіційно, - запрошуємо Вас до нашого племені, племені Капібар.

Капібара видала цікавий пронизливий звук, схожий на коротке свистіння та муркотіння одночасно. В цей момент Мілана могла присягнутись, що бачила як Аліша хитнула головою, як наче привіталась з дивною тваринкою. Дівчина трухнула головою, адже це точно їй здалось.

-   ​Дякуємо за запрошення, - всміхнулась, та пішла вперед, - вибачте, що не прийшли раніше, мали дуже багато справ по фортеці.

-   ​Все по черзі, - всміхнувся ватажок племені Капібар, - Аніта та Устим не встигли нічого розповісти про ваше плем’я. Але вони були дуже втомлені втечею, тому я не вимагав нічого від них.

Посланці рушили за ватажком всередину. Перед входом до торгівельного центру, Мілану та її групу попросили лишити зброю. Воїн попросив вибачення та зібрав всі палиці, поклав в стороні. Завірив, що їх зброю будуть охороняти від сторонніх.

-   ​Я проведу Вам невелику екскурсію, - промовив ватажок, - а потім ми вже поговоримо й про наші можливі справи.

На першому поверсі був магазин. Вхід до торгового залу звичайно починався з кас. Точніше, раніше це були каси. Зараз вони нагадували столи, де сиділи діти та обідали. На найближчій касі стояла велика каструля з супом, та хлопець з ковпаком на голові, черпаком наливав гарячу страву в тарілки.

Електрики не було, діти розчистили скло магазину від рекламних плакатів. Сонячні промені проникати всередину. Не все було видно, тому наполовину приміщення було в темряві. Та посланці помітили, як між рядами хтось ходить та світить ліхтариком, шукаючи потрібні продукти.

Зліва було декілька зачинених дверей та сходи на другий поверх. Піднявшись по сходах, ватажок провів дітей по довгому коридору, показуючи кімнати. В одній був кабінет ватажка, в ньому зазвичай проводили збори племені або старших воїнів. Старшими воїнами називали тих, хто віддавав накази всім іншим. В племені Зодчих це були Командири. В іншому кабінеті Мілана пізнала просторе приміщення, де проходили тренування з танців, на які вона ходила. Зараз там теж була репетиція.

Також на другому поверсі були приміщення для тренувань в боротьбі. Навіть була невелика кімната без вікон, яка використовувалась як в’язниця. В неї потрапляли діти, які були покарані. Посланців племені Зодчих це дуже здивувало, оскільки у них ніколи не було значних сварок чи ситуацій, де хтось був покараний. Можливо, просто Аліна не така сувора як цей хлопець?

Самим цікавим був третій поверх, оскільки то був спортивний зал. Всі тренажери зсунуті в бік, до стіни. Велика кімната починалась з декількох рядів зі стільчиками. Далі йшла сцена, закрита завісою з твердого полотна. З великого приміщення виходили два менші. Раніше там були кімнати для йоги та акробатики. Тож вся підлога викладена м’якими матами. Ці два приміщення використовували як загальна спальня.

Після огляду, загін Мілани та ватажок племені Капібар повернулись до кабінету для зборів. В кабінеті стояв стіл, за який сів ватажок. Перед столом були м’які пуфи. На них сіли посланці. Аліша та капібара розмістились біля столу.