День 36

Несподівано все плем’я було оповіщене сигналом тривоги.

          ​Аліна покинула свій сніданок та разом з Міланою, Анітою та Устимом піднялись на паркан. Побачили двох дівчат та п’ятьох хлопців. Дівчата були старші. Хлопці молодші, навіть на голову півтори менше за своїх супутниць.

Діти ховались по підвалах та вуличним засідкам. Обличчя у всіх були покриті брудом, одяг місцями порваний, одягнений один поверх одного без вибору та смаку. Діти виглядали дійсно як зграя дикунів.

          ​Вперед вийшла Софія та представила кожного зі своєї групи на ім'я, коротко розповіла де та як вони зустрілись. Спочатку сиділи у квартирі, але коли всі найближчі магазини були захоплені - були вимушені ходити вулицями, ночувати на дворі. Шукали порятунку та їжі. По дорозі бачили декілька фортець, але ніхто не хотів приймати їх. Причиною було – мало місця.

          ​Зграйка прийшла з кінцевої зупинки першого трамваю, це було далеченько звідси. Аніта вже декілька днів виношували ідею подорожі розвідувального загону по всьому району. Пройшло стільки днів, треба розуміти хто живе навколо. Адже поки траплялись групи дикунів, можливо інших племен. Але ніхто з них не хотів спілкуватись. Навколо були лише забіяки та такі як Андрій з його зграєю Вовків.

          ​Аліна подякувала за доповідь Софійці. Вона також почула про прохання прийняти їх до себе. І якщо до них будуть питання, вони погодяться покинути плем’я.

          ​Ватажок та командири попросили часу на роздуми. Пішли в будинок, зайшли до кімнати батьків Мілани. Тут було багато місця, та доволі тихо - можна спокійно обговорити будь-які питання. Не довго поспілкувавшись, вирішили, що потрібно надати шанс бідним дітям з вулиці. Але потрібно обов’язково розв'язати питання зі збільшенням території та квартир.

          ​Аліна зібрала всіх Вожатих та Розвідників на подвір’ї . Туди, де була сцена, вивели новобранців. Ватажок, запитавши всіх хлопців та дівчат племені про те, чи вони згодні прийняти новеньких, отримала схвальний гуркіт дітей.

          ​Аніта та Мілана пояснили правила, розпорядок дня, обов’язкові тренування. Це стосувалось як хлопців, так і дівчат. В кінці, всі семеро були розподілені на Вожатих та Розвідників. Кожен отримав свого куратора, що мав слідкувати за новачком та допомагати йому адаптуватись в племені. Дітей відправили митись та снідати на кухню. Від цих новин, гості розплакались від щастя. Гра жорстока, але разом простіше з нею боротись.

Декілька днів намагались відкрити хоча б якусь квартиру парадного. Але то двері мали страшний секретний захист, або навпаки були такими старими та набряклими, що навіть замки заржавіли.

          ​Мілана сподівалась на перший поверх будинку напроти. Там був великий балкон, мав скляну раму, та підвал під ним. Це зручно, та влітку можна буде ховати продукти в холодок. Оскільки їх квартири були на другому поверсі – такого підвалу зробити було просто не можливо.

          ​Дівчина знала, що там, до трагедії з дорослими, жила старенька бабуся, яка обожнювала слідкувати за дворовими котами. Мілана дуже часто сама виносила корм або молоко та передавала бабусі. Або вони разом годували котиків.

          ​Діти перепробували всі ключі, але марно. Не розгубилась лише Аніта.  Хмикнула, взяла великий камінь та кинула в найближче вікно балкона. Обережно зчистила скло та стрибнула всередину. За декілька хвилин замок квартири провернувся та двері відкрились. Ось так і з’явилась нова квартира племені Зодчих.

          ​Аліна також повідомила про ініціативу Аніти - буде сформований невеликий загін, який вирушить на довготривалу розвідку. Загін мав провести на вулиці декілька днів. Що буде в тій подорожі — не відомо, але вони мали зрозуміти, що відбувається навколо. Головним розвідником звичайно була Аніта. Устим другий, хто попросився в загін. Всі давно вже бачили, що Устим та Аніта часто проводили час разом. Можливо як друзі, можливо дещо більше. Аліна не зразу погодилась на кандидатуру Устима, оскільки в племені лишався лише один командир. Але Мілана була не проти та завірила, що в цьому не буде проблеми.

          ​Вирішили йти вдвох. Одному небезпечно, вдвох з Устимом вони зможуть непомітно пересуватись, знаходити схованки та спостерігати й записувати все, що знайдуть та відкриють. Цілю був саме їх район: від Шпалерного ринку до фармзаводу; від мосту на Сосніних до мосту Кільцевої дороги.

          ​Сьогодні, на тридцять шостий день, плем’я Зодчих зітхнули з полегшенням. Три дні були дуже виснажливими. Не лишалось часу на ігри, не лишалось часу навіть на сонце. Прокинулись, поснідали, працювали над розширенням фортеці, а потім вечеряли та валились спати. Кожен жадав як найшвидше закінчити всі поставлені завдання. Але найголовніше - хто з дітей не хотів жити в справжній фортеці? А тут вона своя! Кожен хлопець та кожна дівчинка потайки уявляли себе або лицарями, або принцесами, або ще кимось з давніх часів замків, фортець, королів та князів.

          ​Паркан вирішили не розбирати, лише зняли дошки, які слугували воротами на зовнішню вулицю. Додали нову огорожу між кутом будинку племені та кутом сусіднього. Перекрили дорогу, якою у звичайні часи користувались дорослі та діти, оскільки йшли в сторону ринку, або до школи.

          ​Вихід змістили в сторону дитячого майданчику. Принцип воріт був той самий. Дві дошки відкривались всередину знизу. Вхід закривали колесами з землею.