День 23

Сніданок закінчився. Але кухня та подвір’я ще тримали аромат смажених на вогні яєць, ковбаси, та вареної пасти. Діти, хто у квартирах, хто на свіжому повітрі, а хто в дозорі – пили чай та каву. Сонечко гріло дитячі обличчя, сон все йшов, хапаючись за жителів племені.

          ​Гра продовжується. Командири Мілана та Аніта роздавали накази. Хтось готувався до тренування в боротьбі, хтось збирався в похід до гіпермаркету. Те саме відбувалось і у Вожатих. Аліна контролювала домашню роботу. Звичайно, помічників у неї теж вистачало. Хто мив посуд, хто прибирав. Одним словом – плем’я Зодчих жило своїм спокійним та приємним життям.

          ​Лише Устима, третього командира, та його брата Роню ніде не було видно. Світланка, дівчинка, що вчилась в школі разом з Христиною, стояла на паркані, нудьгувала, та дивилась в сторону сусіднього будинку. В ту сторону вела дорога до невеликого магазину, в який плем’я Зодчих ходили за дрібними речами, наприклад, за пластиковим посудом.

          ​Світланки клас був не далеко від класу Аніти та Христини. Вони часто бачились на перервах, та не товаришували. От і зараз так. Світланка більше спілкувалась з хлопцями з Розвідників, хоча сама була Вожатою. Її світле коротке волосся почало поволі відростати. Весела спідниця, босі ноги та кофта з довгими рукавами. Вона була модним підлітком, таких часто показували по телевізору. Батьки не дозволяли так вдягатись, та зараз вони сплять, то ж дівчина постійно експериментувала в убранні.

          ​Через декілька хвилин нудьга на обличчі Світланки змінилась дуже задоволеною посмішкою. Вона вже не крутила головою, а дивилась в одну точку, саме за поворот будинку, зі сторони магазину. Звідти вийшли Устим та його молодший брат. Роня ніс не менше двадцяти банок з собачими консервами. А Устим, скрутившись, тягнув великий пакет з сухим кормом.

          ​Світланка помахала хлопцям руками, та зіскочила з паркану, в сторону захованого виходу з подвір’я. Вдень, колеса з землею відсовували в сторону, щоб діти могли легко заходити та виходити. Вартові пильно слідкували за місцевістю.

          ​Вхід був вільним. Дівчина відсунула одну дошку, швидко прослизнула на вулицю. Саме в той момент хлопці підійшли до сусіднього будинку. Біля першого парадного трійка влаштувала майданчик тренування дворових собак.

          ​Аліна ще раніше казала їм, що не вважає цю ідею цікавою та корисною. Не зможуть вони привчити ані собаку, ані кота. Тварина, яка живе на вулиці, вже не буде так слухати людину, як домашня. Та трійка була вперта. Ватажок, у свій час, махнула на них рукою. Було домовлено, що ніяких собак та котів на території племені не має бути. Звичайно, крім Аліши, бо це була вже й не кішка, а повноцінний воїн та розвідник племені. 

          ​Дресувальники, не зважаючи на песимізм Ватажка, мали позитивні результати. Двоє дворняжок постійно приходили до трійки та навіть виконували деякі прості команди. Одного песика вони назвали Шарик, як в усіх фільмах та мультиках. Він був дійсно справжнім Шариком. Одне темно коричневе вухо надірване, напевно колись вліз в бійку з іншими собаками чи котами. Світлі боки були всіяні невеликими шрамами, що призводило до враження доволі бойового життя. Та біла морда наче всміхалась. Пес був веселим та грайливим.

          ​Другу собаку Світланка назвала Стеллою. Вона була нижче Шарика, мала чорну морду та чорні вуха. Світлі лапи та живіт переходили в чорну спину. Інколи складалось враження, що Стелла полюбляла возитись в болоті - лапи та живіт були постійно брудними. Дівчина декілька раз намагалась помити Стеллу, але собака починала гарчати на дітей.

-   ​Роня, ти так багато приніс консервів, - захоплено, співаючи промовила Світланка, - треба десь заховати їх, щоб ніхто не вкрав.

-   ​Ну я теж допомагав, - Устим поклав на землю важкий мішок з кормом, - тут не менше десяти кілограмів. Ми вже хотіли по дорозі залишити його.

-   ​Ой, хлопці, ви такі молодці!, - стрибала дівчинка біля новинок, - А ви часом по дорозі не бачили Стеллу та Шарика?

-   ​Ні, їх не було видно, - Роня розклав баночки в рядок, - але я думаю, що знаю де їх можна знайти.

Роня пояснив, що минулого разу трохи прослідкував за чотирилапими друзями. Вони постійно бігали разом. Напевно це була сім’я, або можливо татко з донькою, чи мама з сином. Кожен з трійки мав свою версію, але яка була справжня – нікого не хвилювало.

За школою, що стояла поряд з будинком племені, стояла покинута теплиця. В ній були вибиті вікна, але на дверях висів замок. Собаки, дійшовши до того місця, наче оглядались по сторонах, стрибали на невеликий виступ та пролазили всередину. Певно, саме в тій теплиці вони й жили.

Устим відсунув мішок з кормом за двері парадного, прикрив гілочками. Консерви заховали під балконом сусіднього будинку, в отворі, що вів до підвалу. Туди ніхто не лазив, отже схованка була не погана. Трійка взяла з собою дві банки та невеликий пакунок з кормом, що лишився зі вчорашнього дня. Не забули про пляшечку з водою. На вулиці ставало все тепліше, а дощ давно не йшов.

Невеличкий загін дресирувальників вирушив у невеличку подорож до теплиці. Оскільки ще зранку Устим попередив Аліну та Мілану про свої справи, питати дозволу не треба було. До того ж саму теплицю було видно з даху будинку племені Зодчих. Всі троє не раз були в Дозорі та бачили місцевість. Теплиця була під наглядом вартових.

Діти зупинились біля потрібної будівлі та озирнулись по сторонах. Світланка почала кликати Стеллу та Шарика. Довго не чекали, з одного з вибитих вікон висунулась брудна морда Шарика. Його лай відразу сповістив подругу, яка теж почала метушитись. Згодом обоє вискочили на вулицю. Устим та Світланка погладили песиків, а Роня почав відкривати консерви. Діставши дві пластикові тарілки з пакунка, хлопець висипав вміст банок. Собаки жадібно почали їсти.