День 18

Відчуття перемоги не покидало плем’я вже декілька днів. Після відкриття гіпермаркету про проблему з магазинами забули. Весь балкон був забитий овочами та фруктами. Холодильники двох квартир були завалені ковбасами, сосисками та всілякими солодощами. Через те, що не було світла, то ці велетні використовувались як шафи. Щодо столу на додатковій кухні, то він теж був заставлений крупами та іншими продуктами.

          ​Сьогодні Аліна запропонувала влаштувати вечерю на вулиці, з вогнищем. Страшні історії, веселощі, свіже повітря. Деякі дівчата навіть обіцяли влаштувати хореографічний виступ для глядачів.

          ​Весь день пройшов в маленьких справах, але в цілому, в лежані на вулиці на сонечку. Вечір прийшов швидко. Всі заметушились, почали готуватись до гуляння племені Зодчих. Це був фактично перший день відпочинку за вісімнадцять днів нового світу. Гра надала вихідний.

          ​Кухня Мілани потроху пустіла. Хлопці та дівчата зносили продукти на вулицю, до вогнища. Виставили стіл для кемпінгу, на нього склали хліб, сосиски, овочі та зелень. Не забули про соуси та приправи. Пораховані пластикові тарілки та виделки, стаканчики для напоїв. Трохи далі від столу виставили солодку воду та соки.

          ​Ілля, Роня та Устим витягнули дрова. Розпалювач та сірники поклали поряд.

          ​За метр від вогнища розклали ковдри та накидали подушок. Всі діти зможуть знайти собі місце на застеленій землі та відпочивати, дивитись на вогнище. З іншої сторони, там де стояла машина – влаштували невеличку сцену, на ній розвісили плакати з написом «Плем’я Зодчих. Концерт».

          ​Як тільки сонце зайшло за горизонт, Роня дістав розпалювач та добре полив дрова в ямі. Ілля все бігав навколо та світив ліхтариком, показуючи куди треба лити. Це трохи дратувало Роню, але він мужньо мовчав та виконував всі вказівки. Після, Устим підпалив сірник та кинув в яму. За секунду, спалахнуло полум’я й освітило паркан, стіл, будинок і сцену. Ті хто був на вулиці, обернулись на вогонь та дружно закричали «Ура!». Так почалась вечірка.

          ​Поки вогонь розгорався, дівчата почали готувати сосиски для гриля. Заздалегідь підготовлені тонкі палички були зачищені та загострені. Одягати сосиски на палки було легко, тому все було зроблено доволі швидко.

          ​Діти почали збиратись на вечерю. Справи зроблені, тренування пройдені. Залишається добре провести час та смачно повечеряти. Лише вартові стояли на своїх постах та слідкували за тим, що відбувається за парканом.

          ​Несподівано, один з охоронців подав сигнал Ватажку та командирам. Чекати не змусили, за пару хвилин на балкон вийшла Мілана та Аніта. Дівчата були в дуже піднятому настрої, не просто зайшла, а фактично залетіли, співаючи собі під носа.

-   ​Мілана, Аніта, - звернувся до них Максим, - я хотів Вам повідомити, що вогонь дуже гарний, але є проблема, - він відійшов від вікна та показав пальцем на вулицю, за паркан, - вогонь дуже високий та засвітлює все навколо.

Мілана підійшла до вікна та виглянула в нього. Дійсно, від яскравого світла, нічого не було видно. Ходи чи стій, і дозорний не зможе побачити небезпеку. Аніта також виглянула через плече Мілани та присвиснула. Повернулась на місце, розвернулась та вискочила, повідомивши, що збігає за Аліною.

Невдовзі з’явилась Ватажок, зайшла на балкон та зазирнула у вікно. Мілана була похмура, але щось тихо проговорювала з Максимом. Той слухав та махав головою.

-   ​Я була на даху з іншими дозорними та звернула увагу на те, як засвітилось вогнище, - почала Аліна, - ми самі собі закриваємо огляд території.

-   ​Я думаю, що нам треба або використовувати другу яму для вогнища, або зробити якийсь дах над цією ямою, - відповіла Мілана, - З другою ямою буде складно влаштовувати такі збори, там місця менше. Але як зробити дах - не знаю.

-   ​Аліна, а зверху взагалі нічого не видно?, - запитала Аніта, - Мені здавалось, що на даху значно краще видно.

Аліна позіхнула та махнула рукою.

-   ​Я не думаю, що нам треба дуже перейматись цим питанням. Зараз повечеряємо та будемо тримати вогонь меншим. Тоді все буде видно як з балкона, так і з даху.

Відповідь повністю задовольнила Аніту, але не Мілану.  Стояла все така ж похмура. Дівчата вийшли та Максиму було наказано дивитись в темряву, виглядати будь-які рухи. Також, обіцяли принести вечерю на вахту.

Після того, як вечеря була приготовлена, всі отримали свою порцію. Майже на пів години припинились розмови. Ще трохи й навколо була б абсолютна тиша, але жування та стукання виделок по тарілках точно не дали б цьому відбутись. Вогонь приборкали, підкидували тільки тоді коли залишались лише вуглі. Вартові більше не викликали командирів, вирішили, що все під контролем.

Наївшись, хлопці та дівчата поставили тарілки на стіл та повлягались на подушки. Хтось закректав, перевертаючись. Хтось просто скаржився, що наївся через те, що не наїдався ніколи в житті. Всі почали готуватись до концерту.

Несподівано, одна з дівчат, що сиділа майже в  середині величезного покривала для пікніка, закричала, вхопившись за голову. Всі повернули голови на джерело звуку. Там сиділа Єва, заплакавши, трималась за волосся. Раптом, до неї підскочила Мілана та вхопила за руку, відриваючи від голови. Всі побачили червону пляму – це була кров. Вогонь трохи стрибнув, та на мить освітив камінь, що лежав поряд з дівчиною.