День 15

Увесь вчорашній та сьогоднішній день плем’я вперто займалось захистом своєї території. Рви викопали більш глибокі, так як вирішили паркан встановити максимально надійно. Під паркан вирішили притягти шини від автомобілів, щоб зміцнити паркан зсередини, якщо хтось захоче ззовні бити тараном чи іншими засобами пробити дірку в огорожі.  

​Хлопці та дівчата по всій окрузі збирали міцні палиці. Дерево відбирали не сухе, щоб воно було міцніше. На допомогу прийшли сокири, які принесли з собою з своїх квартир. Палиці зачистили, трохи заточили, та поставили сушитись на сонці. Аліна відібрала декілька відповідальних Розвідників, включаючи Мілану, та дала їм завдання вивчити в книжках методи захисту та нападу палицями, занотувати все дуже детально та набити в цьому питанні руку. Оскільки інтернету не було, відрядила до себе додому, шукати книжки по боротьбі. Потім отримані навички та записи вони мали використати для тренування абсолютно всього племені Зодчих. Довга палка давала можливість не підпускати ворога близько до себе. Домовились не бити по голові, якщо буде така змога. Бити по рукам, ногам, корпусу. Звісно, якщо ворог веде себе взагалі не адекватно, всі правила анулюються. Інколи треба бути наполегливим та показати хто може вдарити боляче. Це ж діти. Вони хоч бувають злими, але кровожерливими – навряд. ​

​Ближче до середини дня невеликий загін відправили в найближчий магазинчик з іншого боку від постійної локації. Переконавшись, що там нікого немає, набрали продуктів та принесли додому. Ще один загін, вже разом з деякими Вожатими повторно відправили туди ж. Аліна поставила задачу набрати побільше харчів, розмістити їх на кухні з великим холодильником та балконом. Продукти брати такі, що швидко не псуються. Овочі, фрукти, консерви, сухарі, конфетки та печиво. Сири, ковбаси та м’ясо в цей раз брати було заборонено. Холодильники і так забиті, а тримати такі продукти на балконі чи в квартирі було дуже небезпечно, адже з кожним днем ставало все тепліше. Крупи набрали багато ще в минулі рази, тому в цьому не було потреби. Набрали цукру та чаю. Аліна запропонувала взяти каву. Дітям каву наче не можна. Але зараз час зовсім інший. Кава допомагає швидко прокинутись, бути активним якомога швидше. Зараз це дуже потрібно. Тим більше що хлопці та дівчата в найближчі дні будуть мати багато роботи. На ігри та розваги сил не буде взагалі.

​Паркан збирали весь день з дошок, що знаходили навколо. Хотіли зняти паркан з футбольного поля, але він був дуже високим та залізним. Без шансів. Тому вирішили навіть не витрачати на це час. А от в дошках проблем не було. Десь розбирали лавки, десь розбирали вже встановлений дорослими дерев’яний паркан. Дошки закріпляли зсередини планками. Молотками хлопці не дуже вміли працювати, тому не обійшлось без відбитих пальців, зламаних нігтів.

​Збиті дошки вкопували в рів, засипали землею, втоптували та зміцнювали камінням. Зсередини паркан припирали гумою, викладаючи одну на одну в три чи чотири поверхи. Через дорогу знайшли шиномонтаж, тому проблеми в гумі не було.  

​В цілому, Ватажок був задоволений укріпною спорудою. Ще декілька днів і звичайний під’їзд з витоптаними клумбами перетвориться в невелику фортецю з посиленим парканом, дозорними та воротами.

​Але, оскільки ворота ніхто робити не вмів та й притягти таку штуку було не можливо, вирішили також встановити паркан, та в одному місці декілька дошок не збивати планками. По ідеї, їх можна було відсунути в сторону та вийти на вулицю. Ззовні цього не зробиш, оскільки дошки на ніч підпирали колесами.

​ Сторожовою вежею виступили як дах будинку, так і два балкони, які з двох квартир виходили в різні сторони будинку. На дах вилізли швидко, розчистили сміття, організували невеликі островки з килимками та пляшками води, дощовиками та іншими потрібними речами. Дозорні мали бути на варті від початку до кінця. Тому могли ховатись від сонця під парасолькою або від дощу - під дощовиком. На балконах просто встановили стільчики та постелили ковдри.

​Кожному з вартових видали по металевій трубці та товстому прутику. Якщо почати колотити прутиком по трубі – здіймався дуже сильний пронизливий гуркіт, який можна було почути з будь-якого місця, будь якої квартири. Домовились, що якщо чують такий сигнал, то треба кинути всі свої справи, схопити свою зброю та вибігти на майданчик з сходами, що був між квартирами. Сигнал повідомляє про небезпеку будь-якого роду. Згодом, вартовихнавчать декільком видам сигналів, оскільки кожен раз, коли хтось починав гуркотіти, вся робота кидалась. Вожаті і Розвідники почали вибиватись з сил, постійно ганяючи до свого погодженого місця очікування подальших розпоряджень.

​В бойовому житті племені також з’явились три командири, які відповідали за захист, дозорних, походи тощо. Звичайно, одним з командирів вибрали Мілану. Інші двоє були Аніта та Устим. Вони ж були тими, кого Аліна призначила вивчати методи боротьби. Отже, з п’ятнадцятого дня життя дітей – були організовані бойові навчання.

​Під вечір, коли всі були змучені, та ззовні обстановка була спокійною і тихою, все плем’я зібралось на вечерю. Всі, крім вартових. Нова посада нікому не сподобалась, але всі розуміли її необхідність. Також, всі зрозуміли, що на посту не вийде дати хропака чи байдикувати. Протягом всього дня Мілана приходила на вартові майданчики та перевіряла, чим займається хлопчик чи дівчинка, які були призначені. І якщо в цей момент вартовий починав засинати чи взагалі грався та не дивився на вулицю – автоматично отримували палкою по голові. Це вам скажу, було боляче та не приємно.

​Тож вечеря була тихою та спокійною. Всі були виснажені. Руки боліли, отримані синці та зірвані нігті нили. Ложка піднімалась насилу, а очі злипались. Та все ж таки, запашна гречка, виварена курка та салат з купи різних овочів надав трохи сил племені. В тиші почулось питання: