День 7

Пройшов тиждень з того дня, коли батьки заснули міцним дивним сном. Загін рятувальників виконував свою операцію - ходили разом до магазину та все більше поповнювали свої ряди.

          ​Окрім Христини, Аніти, Тіни, Соні та Максима, до них приєдналось багато дітей. Іллю знали майже всі дівчата, вже були знайомі по майданчику. Худий і високий хлопчина. Коротке волосся і смішний чубчик, майже не сидів на місці та був справжнім джентльменом. Допомагав в усіх справах, викликався на всі походи та часто уявляв себе лицарем, який має ціною свого життя захищати принцес. Особливо, бережно та чуттєво відносився до Мілани, як до головної принцеси.

          ​Доєднались Роня та Устим. Не забули принести з собою свого білого пацюка, з червоними очима. Роня був однокласником Мілани, хлопець з доволі жорстким характером. Трохи розбишака, любив помахати кулаками. Дуже зацікавлено стежив за всім, що відбувається та не дуже хвилювався за те, що батьки заснули. А от Устим, брат Роні, був його протилежністю. Він був старшим за всіх. Худий, не високий та дуже тихий. Але не тихоня. Добре сформовані підліткові м’язи, хлопець точно ходив на якусь силову секцію. Аніта сміялась і казала, що Устим теж хитрий як і вона. Та найбільше, Аніта його захищала, бо він їй був до вподоби.

          ​В загоні з’явився Саша, однокласник Тіни та Аніти. Костя, Світланка, Єва вчились в школі Христини та Аніти. Ще багато дівчат та хлопців. На сьомий день назбиралось до двадцяти дітей. Мілана раділа, що їх стало так багато. Але головне, діти не заснули, сиділи вдома чи ходили вулицями. Спали тільки дорослі. Звичайно, це стосувалось абсолютно всіх батьків дітей, що тепер разом.

          ​Щодо дорослих, яких сон застав в неочікуваних місцях, як, наприклад, касирів та охоронця в магазині - діти знаходили сплячих дорослих в ліфтах, на сходах в будинках, навіть на вулицях. Підʼїзд Мілани був не виключенням. Одного дорослого знайшли за не закритими дверима квартири, поряд з домівкою Мілани. В перші дні, вона не звернула уваги на те, що двері були трішки прочинені. Дорослий чоловік, мабуть, тільки зайшов у квартиру, або навпаки хотів тільки вийти. Заснув прямо на місці – впав, припер двері. Тихо і мирно спав в коридорі.

          ​Хлопці та дівчата обережно відкрили двері та відтягнули чоловіка. Поклали на ліжко, зняли взуття та вкрили ковдрою. Кімнату зачинили. Оглянули нові апартаменти, що так вдало з’явились у сформованого великого загону - три кімнати, кухня та два балкони.

          ​Розмістились у двох квартирах. У квартирі Мілани - восьмеро, в сусідній – дванадцять. Мілана забрала до себе Христину, Аніту, Тіну, малого Максима, Іллю, Роню та Устима.

          ​Одна з самих радісних новин — на вулиці зустріли Аліну. Вона, як і Устим, була найстаршою. Всі пам’ятали Аліну з дитинства. Бо коли більшість малими карапузами бігали та пищали на дитячих майданчиках, саме Аліна часто слідкувала за всіма, вигадувала ігри та допомагала розв'язувати дитячі проблеми. Така собі мати всіх діточок на майданчику. Всі її обожнювали.

          ​От і зараз, зустрівши Аліну, без обговорень почали вважати її старшою над всіма. Чомусь з Устимом так не вийшло - його просто ще не достатньо вивчили та не достатньо знали. 

          ​Аліна дійсно була старшою не по роках. Коротке волосся, охайний одяг, чисті очі та дуже задумливий вираз обличчя. Вона була спокійною, розсудливою, навіть трошки холоднокровною. Вміла готувати, багато знала та могла пояснити. Банально, була досить високою і тому могла дотягнутись до самих високих полиць. Одним словом, Аліна фактично стала ватажком зграї!

          ​Емоції загону трохи заспокоїлись, коли останній рятувальний день не дав ніяких нових результатів. Під вечір, вимкнули світло, біля конфорок на кухні, у квартирі Мілани зійшовся весь загін. Зібрались, щоб обговорити те, що вони мали на цей момент, те що треба робити, як жити. Це були перші збори нового племені, так всіх разом назвала саме Аліна.

-   ​Отже, я пропоную нам вирішити, як назвати себе, ким бути, - сказала дівчина, впевнено крокуючи зліва направо, і назад, зібравши руки за спиною, - я пропоную називати себе плем’ям. Які пропозиції щодо назви нашого племені?

-   ​Навіщо нам якось називатись?, - відгукнувся хтось з дітей.

-   ​Я впевнена, що за цей час зібрались інші хлопці та дівчата, все ж дітей в Столиці більше ніж на цій кухні, - пояснила Аліна, - та якщо ніхто не проти, я пропоную назвати нас саме племенем Зодчих. Оскільки ми всі живемо на цій вулиці. Тому кращої назви й не придумати.

Почулись вигуки погодження, тож перше рішення племені Зодчих було прийнято.

-   ​Також, ми маємо виконувати правила та мати обов’язки, - продовжила Аліна, як найстарша та досвідчена, - правила мають бути чіткими та простими.

Хлопці та дівчата загомоніли, переговорюючись, та погоджуючись з почутим. Майже одразу всі замовкли та продовжили слухати Аліну. Що стосується Аліши, кішки Мілани, то вона видерлась на стіл та суворо слідкувала за усіма, час від часу випускаючи кігті.

-   ​Правило перше – ми плем’я і ми маємо допомагати один одному, - Аліна подивилась на всіх, бажаючи побачити погодження та зацікавленість в очах дітей, - правило друге – ми маємо казати один одному про те, куди ми йдемо та що будемо робити. Правило третє – кожен має виконувати свою роботу, та роботу, яку поставить ватажок племені.

-   ​Яку ще роботу?, - тихо спитав Максим, якого дівчата знайшли на третій день, разом з Сонею.