День 2

Прокинувшись з самого ранку, Мілана потягнулась та встала з ліжка батьків. Вийшла до вітальні. Треба збиратись на туристичний гурток. Але ж батьки не прокинулись. Одразу на дівчину впали спогади вчорашнього дня. Мама та тато сплять, вулиці пусті, школа закрита. Вона кинулась у спальню, підбігла до дорослих. Спали як і вчора - без рухів та смикань. Лише Аліша підняла сонну морду та нявкнула, наче сказала, щоб та не хвилювалась. «Все добре! Все добре!» - повторювала про себе, заспокоюючи своє серце, що намагалось вискочити з грудей.

          ​Згодом, сіла поряд з мамою, поклала на неї руку та почала гладити. Навіть не намагалась будити їх, наче зрозуміла, що все це нічого не змінить. Вони сплять цим проклятим міцним сном.

          ​Встала та повернулась до вітальні. Посиділа трохи, дивлячись на телевізор. В мить, схопила пульт та увімкнула пристрій. Засвітилась заставка, потім увімкнула телебачення. Програми, фільми, телешоу. Не було прямих ефірів, не було ніяких новин про сон дорослих та дивні пусті вулиці. Зрозуміла, що бачить перед собою ретельно сплановану програму телепередач на тижні вперед. Тільки записи й нічого більше.

          ​Засвистів чайник, Мілана вимкнула телевізор, кинула пульт та побігла до кухні. Заварила чай та відкрила холодильник. Продуктів було мало, зазвичай тато ввечері ходив до магазину. Трохи хлібу, позавчорашня каша, запечена свинина та гриби. Залишки ковбаси та пару огірків. Ще лоток з яйцями, наполовину пустий.

          ​Закрила холодильник та зрозуміла, що треба йти в магазин. Зайшла до спальні, взяла речі. Аліша побачивши, що дівчина збирається на вулицю, скочила та побігла на кухню перекусити. Мілана вдягнулась, закрила спальню, все хвилюючись, що розбудить батьків. Відкрила шкільний рюкзак та дістала свій гаманець. Висмикнула п’ятсот гривень, що відклала на косметику та сунула в кишеню.

          ​Як тільки вона вийшла до коридору, щоб вдягнути куртку та взуття, побачила Алішу, що сиділа біля входу.

-   ​Ти підеш зі мною? – здивовано спитала, на що отримала погодження легким кивком морди, - це просто супер!

Подруги вийшли на вулицю та пішли в сторону магазину. Оминули тренажери, чкурнули між будинками та вийшли на той же дитячий майданчик.  Так само як вчора, Мілана стрибнула на колесо біля пісочниці та побігла до багатоповерхівки.

Сьогоднішній день не відрізнявся від вчорашнього. Навколо тиша, повна відсутність людей. Проходячи парадні, не побачила літніх бабусь, що любили всіх обговорювати. Проходячи дитячий майданчик, не почула дитячий сміх та плач, що часто перемішувався в хаос звуків та криків. Не було чути сигналів машин, вібрацію важких фур, сирен поліції чи швидкої допомоги. Абсолютна тиша цивілізації.

Лише скрип старої гойдалки, якою грався вітер, хитаючи зі сторони в сторону. Лише тріск фруктових дерев, які вітались з гістьми. Більше нічого. Житлові будинки, майданчики, лавки, та навіть смітники, все занурилось в сон. Це просто лякало, не кажучи про паніку, яку постійно тримала в кулаку.

Вже біля самого магазину, відчула сум, адже згадала як постійно заходила сюди з татом. Вони завжди про щось говорили, сміялись та жартували. Зараз тато спить та не прокидається. А вона сама йде до магазину. Хоча ні, не сама. З нею улюблена киця. Аліша дійсно всю дорогу бігла поряд, не відставала ні на крок. То муркотіла, то стрибала як кошеня, то несподівано нападала на дівчину та відскакувала в сторону.

Дійшли до вхідних дверей, Мілана потягнула ручку. Двері відчинились, магазин працював цілодобово. Магазин! Тільки зараз дійшло, що сплять її батьки. Інших людей вона просто не бачила. Вона заскочила в магазин та повернула до кас.

-   ​Допоможіть! Допоможіть! – закричала, але зупинилась як вкопана.

Очам відкрилась страшна картинка. Було п’ять кас,  за двома з них побачила касирів. На жаль, обидва касири лежали на столі. Поряд, охоронець, що підпер стіну, опустившись на коліна. Всі дорослі спали, спокійно та міцно. Один в один, як батьки дівчини.

В цей момент, Аліша наздогнала Мілану та потерлась об неї, відволікаючи. Дівчина не відводила погляд від сплячих людей, тому кішка почала кусати її за пальці. Ойкнувши, смикнула руку від гострих зубів, подивилась на подруги, хотіла посварити. Але круглі очі, що благали, домашньої тваринки не дали цього зробити.

-   ​Ти права, подружка, - зітхнула, - не потрібно засмучуватись. Я доросла та вже почала розуміти, що сплять не тільки батьки. Сплять всі дорослі. Не просто так, вчора я нікого не побачила. Ніхто просто не прокинувся. От і все.

Мілана знову зітхнула та махнула Аліші в сторону входу до торгового залу. Треба повертатись до справ. Оскільки в цьому магазині вона була дуже часто, в пошуках не було проблеми. На вході взяла кошик та почала збирати все по черзі. Трохи овочів. Напроти газована вода. Кинула пачку з попкорном. Взяла чорний хліб, нарізаний шматочками. Ледь дотягнулась до кефіру та прихопила декілька солодких сирків. Кинула спайку нарізаної ковбаси та дістала пачку вареників. Зайшла до відділу з сирами, вибрала той, що більше полюбляла. Не забула про сухарики зі смаком гострих помідорів. Одразу поклала декілька пакунків.

Закінчила збирати продукти пакетом лапши та кошиком грибів. Дійшовши каси, почула як Аліша незадоволено нявкнула. Обернулась до кішки та побачила насуплену, незадоволену кицю, що нервово махала хвостом. Зрозуміла та засміялась. Поставила кошик та побігла до подруги. Опустилась на коліна, почала обома руками гладити подругу та чухати за вушком.