День 1

Розпочався звичайний весняний день. Сонце ліниво піднялось над горизонтом та освітило своїм теплим промінням все навколо. На вулиці тиша, лише було чутно як вітер гойдає фруктові дерева, що так і хочуть затягнути гілки у вікна чи балкони. Ні людей, ні машин. Лише пес чкурнув через дорогу та, побачивши кота, погнався за ним, роздираючи тишу своїм гавканням.

          ​З самого ранку, скинувши ковдру, прокинулась дівчина. Не висока, худа. Позіхнувши, розвела руки в сторону. Як завжди, заціпила картину, яку малювала в дитинстві, - впала, піднявши гуркоту. Мілана завмерла та, нахилившись, подивилась на ліжко батьків. Мама й тато спали далі, ніяк не відреагувавши на шум.

          ​Повісила картину на місце. Сіла, знову позіхнула. Темне хвилясте волосся, що зазвичай закривало плечі, стирчало в різні сторони. Ох, як не хотілось знову розчісуватись та мама буде сваритись. Зморщила носа, покритого ластовинням та швидко піднялась, схопивши улюблений планшет. Вхопила й навушники та телефон.

Підійшла до батьків, перевірила чи сплять, вискочила у вітальню. Дівчина обожнювала прокидатись у вихідні дні спозаранку, щоб спокійно посидіти та подивитись улюблені канали з блогерами. Батьки завжди сварились, що вона довго сидить в інтернеті.

          ​Тихо зачинила двері, стрибнула на диван та вкрилась ковдрою. Вітальня була не велика, але привітна. Світлі шафи до стелі. Посередині телевізор, підвішений до стіни. Під ним широка тумба, з акваріумом та пуф для кішки. З другої сторони - диван, невеликий підвісний стіл та вихід до коридору. Напроти дверей зі спальні вихід на балкон, з якого проміння намагалось проникнути в кімнату, та дерева, що розпустили своє широке зелене листя, заважаючи сонцю. Все разом давало відчуття спокою та затишку.

          ​Коли Мілана вже вмостилась та включила планшет, підняла очі та побачила кішку, що спала на пуфу. Важко зітхнула. Але як же не погладити кицю з самого ранку? Підскочила та одним стрибком досягла Аліши. Впала на коліна та почала ретельно вигладжувати домашнього улюбленця. Висловуха кішка сірого кольору була об’єктом обожнювання.

-   ​Ти мій щурик, - завжди шуткувала, - будемо з тобою зараз дивитись цікавий огляд нових іграшок, - встала та взяла Алішу на руки.

Зазвичай, кішка починала нявчати та вириватись, інколи й кігтями могла заціпити. Та цього разу, спокійно винесла привітання дівчини. Мілана заскочила на диван, поклала біля себе кицю, готуючись схопити її, але на превелике здивування, Аліша не намагалась втекти. Смачно позіхнула, вигнувши спину. Подивилась на дівчину теплим та ніжним поглядом, покрутилась та лягла.

Мілана вже й про планшет з телефоном забула. Це було щось неймовірне – Аліша сама лягла поряд, не влаштувавши скандалу! Дівчина обережно вкрила себе ковдрою та почала лагідно гладити свою кицю. Почухала за вушком, від чого кішка лише задоволено підняла морду та замуркотіла у відповідь.

Хвилин через десять, коли відчула, що вже рука болить, повернулась до планшета. Увімкнула додаток та почала чекати з’єднання. З’явився темний екран та хрестик. Спробувала ще раз - нічого не змінилось. Підняла очі, пошукала телефон, що кинула поряд. Увімкнувши гаджет, побачила, що мережі немає. Батьки якось казали, що зв’язок у квартирі поганий, та інколи на балконі ловить краще. Обережно піднялась та вийшла на балкон. Без змін. Дивно.

Хлопнула себе рукою по лобу. Точно! Треба перевірити роутер, це не мобільний зв’язок, тому все має працювати. Підійшовши до тумби під телевізором, заглянула за акваріум. Біла коробочка з синіми лампочками мерехтіла собі, вітаючись. Роутер вимкнула та увімкнула знову. Трохи почекала та перевірила наявність інтернету в телефоні. Без результату.

Тихенько чортихнулась та лишила телефон на тумбі. Як тато прокинеться, треба одразу попросити його перевірити інтернет. Але ще так рано, дівчина хотіла посидіти сама, тим більше Аліша муркотить поряд. Повернувшись до кішки, знову вкрилась ковдрою та увімкнула улюблену гру.

Не менше ніж через годину, відклала планшет та позіхнула. Відігрілась, в ковдрі вже було жарко. Розкрилась та відчула незадоволене буркотіння в животі. Треба підкріпитись.

Зайшовши до кухні, одразу побачила тарілку з улюбленими бутербродами. Нарізаний хліб, запечений з сиром та приправами в духовці. Смакота. Щось заспівавши собі під носа, увімкнула чайник, витягнула чашку та закинула пакетик чаю, дві ложки цукру. Сніданок подано.

Швидко віднесла все до кімнати, увімкнула гру та почала снідати. Трохи насмітила, трохи розлила чаю. Задоволена проведеним часом, віднесла посуд до кухні та подивилась на годинник. Вже майже дев’ята година ранку, скоро потрібно збиратись на туристичний гурток.

Мілана в цей же момент почула будильник тата, відкрила тихо двері та підскочила до ліжка.

-   ​Тато, - мовила пошепки, - прокидайся, треба збиратись на туризм.

Будильник верещав, але ні тато, ні мама не реагували на шум. Зазвичай, вони починали возитись в ліжку, закривати голову ковдрою, або просто просити Мілану вимкнути будильник та дати трохи часу. Цього разу ніякої реакції. Взагалі.

Дівчина закрила пальцями вуха від голосного сигналу та підійшла до телефону. Опустилась та вимкнула. «Хай ще трохи подрімають» - подумала, впевнена в тому, що вчора просто довго не лягали спати. Мабуть, дивились цікавий фільм. Вечеря була приготована, точно ще довго не лягали.

Відкрила шафу та дістала потрібні речі для тренування. Схопила сумку та пусту пляшку для води, вийшла у вітальню. Швидко вдягнулась, набрала воду та підготувала кросівки для виходу. Ще хвилин десять намагалась розчесати своє волосся, але воно постійно застрягало. Все ж таки треба просити тата допомогти.