Вступ

«Для моєї найкращої в світі донечки,

Все в твоїх руках!»
 

Вірус – страшний агент, який не може жити без живих клітин. І не важливо, живі клітини належать чи то рослині, чи то тварині, чи саме людині. А от людина не може переносити в собі інші організми, вона страждає, а її імунна система намагається боротись з цими агентами. В останні роки, віруси настільки мутували, настільки збожеволіли в своїй атаці, що вже ніяка людина не могла самостійно побороти цю напасть.

​Доросла людина – це істота, що відчуває масу емоцій, схильна до інтриг, болю, ризикам, що так і норовлять влізти в її життя. Гроші, кар’єра, образи.. повний фарш всього, що можна придумати.

​Дитина – істота, яка багато чого не розуміє, не усвідомлює, та і не хоче усвідомлювати. Діти – це Так або Ні, це Погано або Добре, Боляче або Весело. Дитина не заражена дорослим розумом, душевними болями, упередженнями. Діти – це маленькі люди, що живуть зараз, відчувають та реагують серцем, зараз і тепер.

​Не зрозуміло, це була кара Божа, чи помста природи, чи чийсь бузувірський експеримент, але настав той самий момент, коли з’явився вірус, що відчував емоції дорослих людей, зв’язував їх в вузол та використовував в своїй страшній атаці. Хвороба вражала саме дорослу людину, яка просто засинала і не просиналась.

​Хвороба була неймовірно страшною і швидкою. Вірус розповсюджувався повітрям, навіть без контакту. Інколи здавалось, що лише погляду було достатньо для того, щоб цей маленький ворог вразив людський організм. За деякий час все населення Землі було заражене. А потім ніби якась страшна та байдужа до всього сила повернула вимикач. Міста та села перетворились на царство сплячих дорослих людей. Цілі країни стали цвинтарем для всіх живих розумних істот, які вважали, що саме вони правлять світом. Хвиля хаосу застала людей зненацька. Та в людей все-таки було декілька хвилин. Багато з них зрозуміли, що щось діється не так. Встигни зупинити автомобілі та станки, посадити літаки, перевести системи управління в автоматичний режим. Але жертви були страшні.

​Пощастило тим країнам, де в цей час була ніч. Більшість людей мирно заснули у своїх ліжках. Та вірус чи сама природа приспала не всіх. Залишились недоторканими діти до дванадцяти років - ті самі маленькі істоти, що не мали емоцій дорослих людей, ті кого не торкнулись проблеми, інтриги, образи.. Також, чи то сила виявилась не зовсім байдужою, чи вірус випадково проявив милосердя – заснули також дітки від немовлят до п’яти років

​То ж в одній країні діти, в той самий день, тихенько спали і бачили сни. І, запевняю, ніхто не горів бажанням з самого ранку прокидатись та йти в школу. Так не хочеться прокидатись, так не хочеться вилазити з-під теплої ковдрочки, яку так люблячі загорнула мама.