Глава 41. Нова перешкода.

Записка лежала на столі вже хвилин десять.

І кожна секунда, поки я дивився на ці слова, тільки більше дратувала.

"Скажи батькові, що його борги повернулися."

Папір тихо шарудів у моїх руках. Ізабелла сиділа на дивані, трохи напружена, але намагалася не показувати страх. Вона постійно поглядала на мене, ніби чекала, що я щось скажу.

— Кейден… — тихо покликала Ізабелла. Я підняв голову. Її очі були наповнені тривогою, але вона намагалася триматися. І це тільки сильніше стискало щось у грудях.

Я знав, що маю пояснити.

Але спочатку потрібно було зрозуміти, що, чорт забирай, відбувається.

 — Кейден… що це означає? — тихо спитала вона.

Вона не повинна була опинитися в цьому. Та взагалі чому Джексфорд та Ліліян зникли. Я підняв очі.

— Я розберуся з цим.

Вона не виглядала переконаною.

І чесно кажучи — я теж.

Я зім’яв записку й поклав її на стіл.

— Тобі краще піднятися нагору.

— Що?

— Ізабелло.

Я зробив крок ближче.

— Просто довірся мені.

Вона кілька секунд мовчала, дивлячись на мене. Потім тихо кивнула.

— Добре.

Коли вона піднялася сходами, я витягнув телефон.

Було лише двоє людей, яким я міг подзвонити в такій ситуації.

Я натиснув перший номер. Гудок.

Другий.

Третій.

— Якщо це не щось дуже важливе, я тебе вб’ю, — пролунав знайомий голос.

Я ледь помітно усміхнувся.

— Привіт, Брейден.

На іншому кінці запанувала пауза.

— О, тепер я точно знаю, що щось сталося.

— Мені потрібна допомога.

Ще одна коротка тиша. Потім він тихо сказав:

— Я виїжджаю.

Я відключився і одразу набрав другий номер.

— Так? — відповів спокійний голос.

— Лукас.

— Кейден.

Йому навіть не потрібно було більше слів.

— Схоже, почалося.

— Де ти?

— У себе.

— Буду через двадцять хвилин.

Я опустив телефон. Ізабелла дивилася на мене уважно. Вона не пішла.

— Твої друзі? — тихо спитала вона.

— Так.

— Вони… допоможуть?

Я підійшов ближче.

— Вони ті, кому я довіряю.

Її плечі трохи розслабилися.

— Тоді добре.

Через пів години у дворі зупинилася машина. Двері відчинилися, і в будинок зайшов Брейден.

Він був таким самим, як завжди — високий, трохи розкуйовджене волосся, темна куртка і вираз обличчя людини, яка постійно шукає проблеми.

Його погляд одразу впав на мене.

— Скажи, що ти подзвонив не через дівчину.

— Через неї.

Він провів рукою по обличчю.

— Чорт.

У цей момент у дверях з’явився Лукас. Спокійний. Зібраний. Як завжди. Він окинув кімнату поглядом, ніби одразу оцінював ситуацію.

— Що сталося?

— Це залишили на порозі. 

Я поклав записку на стіл. Він прочитав її, його брови піднялися.

— "Борги повернулися"?

Він тихо присвиснув.

— Звучить погано.

— Я знаю.

Лукас забрав записку і уважно прочитав.

— Коли?

— Годину тому.

Він задумливо провів пальцем по паперу.

— Якщо вони залишили записку, значить хотіли, щоб ти її побачив.

— Очевидно.

Брейден подивився на мене.

— А тепер скажи чесно. Ти комусь серйозно заборгував?

— Ні.

— А її батько?

Я на секунду замовк.

— Він зник після завдання чи під час виконання, я вже не пам'ятаю.

Лукас повільно кивнув.

— Так, ми пам’ятаємо.

І саме в цей момент Ізабелла обережно підійшла ближче. Брейден вперше подивився на неї. І на секунду його саркастичний вираз обличчя зник.

— О.

Він тихо сказав:

— Тепер зрозуміло, чому ти так нервуєш.

Я кинув на нього погляд.

— Обережніше з язиком.

Він підняв руки.

— Спокійно. Я просто кажу.

Лукас дивився на Ізабеллу трохи довше.

Його очі були уважними.

— Вона навіть не уявляє, у що втягнута.

У цей момент сходи тихо скрипнули. Я підняв голову. Ізабелла стояла на середині сходів.

— Я стою тут, взагалі-то.

Брейден усміхнувся.

— Мені вже подобається ця дівчина.

— Брейден, перестань. Ми знаємо одне одного дуже довго. Якщо ви в школу не ходите, це не означає, що я з Скайлер прогулюєм її. Доречі, вона дівчина твого друга.

Я знову подивився на записку.

— Камери?

— Я перевірю, — сказав Брейден і вже тягнувся до ноутбука.

Поки він возився з системою, Лукас дивився у вікно.

— Кейден.

— Що?

— Нам потрібно зрозуміти, що вони мали на увазі. 

— Я теж так думаю.

Лукас кілька секунд мовчав.

Потім повільно сказав:

— Можливо, це не про гроші.

Ми всі подивилися на нього.

— Що ти маєш на увазі?

Він сперся руками на стіл.

— Подумай.

Його погляд став серйозним.

— Люди не пишуть такі речі просто так.

Брейден нахилив голову.

— "Його борги повернулися…" — Він раптом тихо засміявся.

— Мг.— Моє серце різко вдарилося об груди.

— Що?

Брейден подивився на мене.

— Кейден…

Його усмішка повільно зникла.

— А що, якщо вони мали на увазі не гроші?

Тиша в кімнаті стала густою.

Лукас тихо додав:

— Якщо Вільямс колись перейшов дорогу комусь серйозному…

— Камери знайшов.

На екрані з’явилося відео. 

Чорна ніч. Двір. Через кілька секунд у кадрі з’явилася фігура в темній куртці з капюшоном. Чоловік підійшов до воріт. Запустив дрон, та той поклав записку прям під двері мого будинку. І на секунду підняв голову.

Брейден різко завмер.

— Чорт…

— Що? — запитав я. Він повільно відкинувся назад.

— Я знаю цього хлопця.

Лукас нахилився ближче до екрана. Його погляд став серйозним.

— Так.