Глава 40. Повернення боргів

Будинок здавався дивно тихим. Я сиділа на дивані, загорнувшись у плед, але телевізор працював просто фоном. Я навіть не розуміла, що там показують. Мої думки були десь далеко.

У ньому.

У Кейдені.

Він поїхав кілька годин тому, але відчуття тривоги не залишало мене ні на хвилину. Ніби щось змінилося. Ніби повітря стало важчим.

Я провела пальцями по чашці з уже холодним чаєм.

Кейден завжди здавався мені людиною, яка контролює все навколо. Спокійний. Холодний. Наче ніщо не могло його похитнути.

Але сьогодні…

Сьогодні в його очах було щось інше. Щось, що він намагався приховати. Я зітхнула і відкинулася на спинку дивана.

— Ти просто накручуєш себе, — тихо сказала я сама собі. Але саме в цей момент за вікном промайнуло світло фар. Я різко підняла голову. Машина.

Моє серце пришвидшилося, і я майже одразу підвелася. Через кілька секунд у замку клацнув ключ. Двері відчинилися.

Кейден зайшов у будинок. Я не знала чому, але відразу відчула полегшення. Ніби щось всередині мене стало на місце.

— Ти повернувся, — тихо сказала я.

Він зупинився біля дверей, знімаючи пальто. Коли підняв голову, наші погляди зустрілися. І щось у його очах змусило мене завмерти. Втома. Напруга. І… щось дуже тепле. Наче він був радий бачити мене більше, ніж хотів показати.

— Я ж казав, що повернуся, — тихо відповів він. Я зробила кілька кроків до нього.

— Все добре?

Він на секунду мовчав, ніби зважував, що сказати.

— Так.

Я знала, що це не вся правда. Але все одно кивнула. Кейден повільно підійшов ближче. Коли він опинився поруч, я відчула знайомий запах його парфумів і холод нічного повітря на його одязі.

— Ти не спиш, — тихо сказав він.

— Я чекала.

Це слово вирвалося швидше, ніж я встигла подумати. Його погляд став м’якшим. На мить між нами запанувала тиша. Та сама тиша, яка буває між людьми, що відчувають більше, ніж говорять. 

Раптом Кейден обережно торкнувся моєї щоки. Його пальці були теплі. Моє серце пропустило удар.

— Ти занадто добра для всього цього, Ізабелло, — тихо сказав він.

— Для чого?

Він ледь помітно похитав головою.

— Неважливо.

Я нахмурилась.

— Кейден…

— Я просто хочу, щоб ти була в безпеці.

У його голосі прозвучало щось настільки серйозне, що по моїй спині пробіг холодок.

— Щось сталося?

Він не відповів одразу.

Його рука все ще лежала на моїй щоці, і я відчувала, як обережно його великий палець торкається моєї шкіри.

Наче він перевіряв, що я справді тут.

— Ні, — нарешті сказав він тихо. — Поки що ні.

Ці слова зовсім не заспокоїли мене. Я хотіла щось сказати, але раптом…

Тук.

Ми обидва різко повернули голови. Хтось постукав у двері.

Я здивовано моргнула.

— Ти когось чекаєш?

Кейден уже напружився. Я відчула, як його рука з моєї щоки повільно опустилася.

— Ні.

У будинку стало дуже тихо.

Ще один стукіт.

Тук. Тук.

Кейден підійшов до дверей, але не поспішав відкривати. Я бачила, як напружилися його плечі.

Він повільно повернув ручку. Двері відчинилися. За ними нікого не було. Тільки темний двір. Я зробила крок ближче.

— Там хтось був?

Кейден мовчав. Його погляд опустився вниз. Я теж подивилася. На порозі лежав конверт.

Кейден повільно підняв його. Він не мав жодного напису. Кейден відкрив його і витягнув аркуш паперу. Його обличчя миттєво змінилося.

— Що там? — тихо запитала я. Він кілька секунд мовчав. Потім повільно простягнув мені папір. Я взяла його.

На аркуші були лише кілька слів. Моє серце завмерло.

"Скажи батькові, що його борги повернулися."

Мої пальці затремтіли.

— Кейден… — прошепотіла я. Він уже дивився в темряву двору. Його погляд став холодним. Небезпечним.

— Схоже, — тихо сказав він, — наші проблеми тільки починаються.

І вперше за весь час мені стало по-справжньому страшно.