Глава 22. Її присутність дурманить.

Мої пальці автоматично стиснули спусковий гачок, але не стріляли — спершу я хотів побачити, хто і що робить.

Двері були зачинені. Замок — електронний. Один постріл — і метал розлетівся, як скло під тиском. Під ногами сипалися уламки, але мене це не зупинило.

Я влетів у кімнату, і перше, що побачив — її погляд. Страх, паніка, сльози. Вона злякана лежала на ліжку, над нею був Майк. Я відчув, як у грудях спалахнула лють.

Нічого не промовивши я вистрілив йому в ногу, він від болі загарчав. Я можу це слухати вічно. Майк одразу перекрутився на інший бік ліжка, скрутився від болі біля Белли. 

Майкл встав та направив на мене свій пістолет. Я одразу зреагував та вистрілив йому в руку. Чоловік закричав, випустив пістолет з руки та схопився за поранену руку. 

— Ні! — промовив я Джошу, який хотів прямувати до Хілл. 

Я підходив до неї повільно, знаючи що мій друг займається Майком та Майклом. Але вона так не думала. Белла оминула Джоша, що мене шокувала, та побігла до мене. Я її міцно пригонвуд до себе. Не хочу щоб вона бачила, що зараз Брейден робить. Та просто хочу її відчути поряд. Відчути її присутність.

Джош повертається до нас, на обличчі було написано «В сенсі не я!». Він покинув кімнату з фразою: 

—Піду подивлюсь периметр на наявність перших чоловіків. — Дивлячись на нього я лише кивнув. Не знаю як він їх найде, якщо їхні обличчя на камерах не було видно. 

Ізабелла тихо прошепотіла:
— Кейд…

— Тільки мовчи. Я не хочу, щоб вони почули твої слова.

Белла притислася до мене.  Її руки стискали мою куртку. Я відчував, як вона розслабляється трохи, але страх залишався у її очах.

— Все добре? — спитав я тихо.
— Так… — відповіла вона, але в голосі все одно відчувався трепет. — Дякую, що прийшов…

— Ми поговоримо пізніше. — Мій погляд пробіг кімнату ще раз.

І на цьому ми покинули кімнату, а потім вже сам клуб. Готуючись до того, що наступне випробування вже чекає попереду. Розмова з Джошем…