Глава 16. Новий план

Ранок у школі тягнувся повільно. Занадто повільно, як для людини, в якої всередині все кипить. Я йшов коридором, ловлячи уривки розмов, сміх, шурхіт рюкзаків, але все це проходило повз.

Белла знову була тут. Завжди десь поряд, навіть якщо ми не перетинались поглядами. Я не підходив. Не сьогодні. Сьогодні мені треба було думати холодно.

На перерві я стояв з хлопцями біля вікна. Сонце било в очі, але я навіть не мружився.

— Ти сьогодні мовчазний, — сказав Лукас, закинувши руку мені на плече. — Це завжди поганий знак.

— Або дуже добрий знак, — додав Блейден. — Залежить, для кого.

Я коротко усміхнувся.

— Після тренування поїдете до мене.

— Без пояснень? — примружився Лукас.

— Поясню. Але не тут.

Вони переглянулися, і я побачив у їхніх очах те саме, що й завжди: цікавість без страху. Вони не питали зайвого.

— Окей, босе, — усміхнувся Блейден. — Ми з тобою.

На уроках я вперше за довгий час справді робив записи. Не тому, що було цікаво, а тому, що руки мали бути зайняті. Думки знову й знову повертались до одного імені.

Джош. Він з’явився надто швидко. Надто впевнено.
І Белла поряд з ним виглядала… спокійною. Це дратувало більше за все.

На тренуванні я викладався до межі. М’язи горіли, дихання збивалось, але це було потрібно. Кожен удар, кожен ривок — ніби я вибивав з себе зайві емоції.

— Ти сьогодні реально злий, — кинув Лукас, коли ми сіли на лаву.

— Сконцентрований, — виправив я.

— Ага, — хмикнув Блейден. — Назвемо це так.

Ми переодягались мовчки, але це була не та тиша, що тисне. Це була своя тиша. Та, в якій не треба пояснювати.

— То що за тема? — нарешті спитав Лукас.

Я затягнув шнурівки, підвів голову.

— Є один тип. Джош, параллель наша. Хочу знати про нього більше.

— Наскільки більше? — уточнив Блейден.

— Все, що можна знайти. Без зайвого шуму. Без поспіху.

— Схоже на початок пригод, — усміхнувся Лукас.

— Саме так, — відповів я. — І почнемо сьогодні.

Вони кивнули. Без пафосу. Без жартів. Просто прийняли це як даність.

На парковці вже сутеніло. Асфальт ще тримав тепло, повітря було важким після тренування. Я відкрив багажник і закинув сумку на заднє сидіння. Глухий звук тканини прозвучав надто голосно.

Я сів за кермо, завів двигун.

Попереду був вечір.