Злива і розмови

На вулиці темно. Прохолодний вітер торкається  мого обличчя. Досі чути виття сирен. Біля головного входу в казино ще патрулюють машини і правоохоронці. Жителі міста, випадкові перехожі зупиняються з відкритими від цікавості ротами, щоб побачити , що спричинило цей гамір.

Мене легко тримає під руку інша рука. Я повертаю голову і вдивляюсь в обличчя свого супутника. Він, відчувши це, також повертається і звертає свій погляд до мене.

Хлопець в цілому виглядає спокійним, але все ж трохи збентежений. Зустрічившись зі мною поглядом, його обличчя просяює щирою посмішкою. В очах сміливі, зухвалі вогні.

Мені, навідміну від нього, не так радісно.

—Що відбувається? - неголосно, схвильовано питаю я,- куди ви ведете мене?

  Він, нахилившись до мого вуха, сказав :

—Потрібно бігти.

В наступну ж мить хлопець зімкнув наші руки і стрімголов побіг подалі від цього злощасного казино.

Ось ми вже стоїмо перед чорним шикарним кабріолетом. Я потупилася , і з питанням поглянула на нього.

—Міс, ви можете мені довіряти на всі 100%. Сідайте в машину.

—Може ви поясните в кінці кінців? Навіщо я вам?!

—Неодмінно, як тільки ми від‘їдемо з цього божевільного місця.

Я мовчки сіла в машину.

—Я - Метью Барнет, агент, і працював під прикриттям, як ви вже могли зрозуміти. Нашим завданням було ліквідувати місцеву мафію, рекет і повернути безпечне життя на ці вулиці. Тепер ви в безпеці, не хвилюйтесь. -Агент завів машину і ми вирушили на зустріч невідомим нічним вулицям.

—Ну що ж, чудово спрацювали, вітаю, містер Барнет! -  відповіла я, трохи сумно і саркастично й повернулась до вікна.

   Він так спокійно представився , а моє серце калатає, досі не можу повірити в те, що відбулося декілька хвилин тому. Облава в казино, «друзі» моєї сім‘ї в наручниках...Ні, це все точно не зі мною.

Не зважаючи на всю емоційність ситуації, я відмітила , що в машині затишно. «Стеля» була закритою.

Барнет тільки хмикнув.

— Я розумію ваші емоції. Але це було неминуче. Злочинність і беззаконня завжди мають бути ліквідованими і покараними. 

—Мій дядько, Мел. Він був рідною мені людиною, замінив батька. Мене ніколи не цікавили його нелегальні справи, вони не стосуються мене, бо незважаючи ні на що, він забезпечував мене всім і завжди був добрий до мене. А знаєте, що найбільш прикро? Це те, що мені тепер невідома його доля. І наврядчи я коли-небудь його знову побачу...

—Клер...

—Клер?-здивувашись тим, що він знає моє ім‘я, перепитала  я.

—Клер, у вас тепер починається нове життя. Ваше, незалежне життя. Ви повинні абстрагуватись назавжди від цього, що було у вас в минулому. Все обов‘язково налагодиться.

—Метью, а навіщо вам допомагати мені?

—Як це?- він продовжував керувати машиною, проте нарешті звернув свої голубі очі до мене. — Це мій обов‘язок, як правоохоронця.

—Хм, а ваші колеги могли запросто влаштувати мені допит і  можливо навіть затримати за сприяння мафії...

—Я знаю, що це була вимушена міра. Ви не брали прямої участі у цьому всьому. Ви ніколи не порушували закон. А щодо «сприяння» - ви залежали від свого дядька, оточення, у вас не було іншого виходу.

—Ви і біографію всю мою вивчили?!

—Я агент, в мене не було іншого виходу. Мені було вкрай цікаво, чому ви там, в тому домі, що ви там робите?...

—Коли я вперше побачила вас там, в мене виникло це ж саме питання.

—Відразу відчули щось не те?

—Відразу відчула, що не все з вами так просто...

Метью подарував мені ще одну посмішку.

— І все ж , однієї вашої милої посмішки недостатньо! Я  досі майже нічого про вас не знаю, як і про те, куди ми направляємося прямо зараз..! Як ви стали агентом і як в‘язались в банду Еді Кларксона?

Він засміявся. На склі вікна авто одна за одною з‘являлися прозорі, крупні краплі дощу . Барнет мовчав. Хвилини в повній тиші.

— Хм, я відразу ж вийду з цієї чортової автівки, якщо ви не розповісте бодай щось про себе до того, як почнеться справжня злива! -З викликом, проте жартома заявила я.

—І дощ вам не завадить? Він підняв брови в легкому здивуванні. В його очах такий же запал і сміх, як і в моїх.

—Аніскілечки! Дзвінко захикала я і пристально подивилася йому у вічі.

—Хотів би я на це подивитись, проте втамую вашу спрагу допитливості.

— Здивуйте мене! -іронізую я.

— Не думаю, що в мене це вийде. В моїй біографії немає якоїсь драматичності чи незвичайності. Середньостатистична сім‘я, звичайна школа, щасливе дитинство, але все змінилось, як я став підлітком. Це були дуже «темні часи» і не тільки для мене, а й для моєї сім‘ї, на жаль.

—В п’ятнадцятирічному віці я познайомився з одним відлюдькуватим хлопцем . Він був дивним ,  дуже загадковим,але з тією енергетикою, яка «притягує». З школи ніхто не хотів з ним спілкуватись, а я часом розмовляв з ним на перервах, так ми і стали друзями. Ми класно ладили і він мені настільки довірився , що познайомив зі своєю сумнівною компанією. Поганою компанію. В цих суворих хлопців були печальні очі , в них були справді непрості долі. Сироти, безпритульні діти, просто складні підлітки із не дуже благополучних сімей...Їхній «бунт»і спосіб життя - це слід тих особистих трагедій, що трапились з ними. А я ?

Я спочатку робив все просто заради цікавості,  забави, а потім , не помітно для себе, втягнувся. Тікав з дому, потрапляв у бійки, неодноразово був заарештований поліцією за хуліганство та інші дрібні злочини,  в моєму оточенні були люди без моралі і майбутнього, а я був під їхнім сильним впливом. Кожен день був схожий на попередній, ми вештались по місту, як бродяги, шукаючи наживи, часом зіштовхуючись з іншими таким ж гультіпаками-хуліганами , після цього звісно ж не обходилося без агресивного з’ясовування стосунків, творився повний розгардіяш! Ті  безсонні ночі і холодні квартали, моя просякнута тютюновим димом(чи ще чимось гіршим) куртка...Як добре , що все це позаду... - Метью легенько здригнувся і видихнув.