Зійти з розуму

Кетрін вже підходила до великих, масивних дверей, які вона за одну добу бачила більше, ніж потрібно. Двері, через які не хочеться проходити. Зібравшись з силами, вона все ж переступила поріг ненависного їй приміщення, в повітрі якого все ще тримались запахи медикаментів, крові та згорілої плоті. Напевне тому двері й тривають відчиненими. 

— Які люди. - цей чоловічий голос вже легко було розпізнати. 

— Ті що і попередні рази. - настрій дівчини пропав ще з приїзду тітки. Вести діалог, особи з гумором не було бажання. 

— Прийшла дізнатися чи сестра не забігала? - ще з порога вона похитала головою, даючи негативну відповідь. 

— Прийшла дізнатися про стан батька. - вона швидко підійшла до стійки. Адреналін зашкалював через верх, агресія так і рвалась на ружу. Було не зрозуміло, як вона досі нікого не прибила, ні тітку, ні брата, ні цього мед брата, який насправді не мед брат, ні найкращого друга. — Скажи, що є якісь зміни. 

— Ти ніби приказ відала, а не прохання. - хмикнув він. — Почекаєш, поки підійдуть. Лікар тобі більш детально розповість, ніж я. 

— Гаразд. - тихо відповіла Кетрін та сіла на стілець, що стоїть поруч. Очі автоматично закрились, втома брала верх, хотілось спати, відпочинку, тиші. 

— Може кави? А то по тобі видно, що ти не спала. - на секунду здалося, що він проявив жаліть, те, що вона ненавидить більше всього. 

— Ні, дякую. Дізнаюсь про стан батька та в номер спати. - і звісно вона збрехала. Навряд-чи знайдеться час на сон, знаючи, що справ безліч. — Я ніби за одну добу постаріла на років десять. - тихо, майже не чутно вимовила дівчина. 

— Кетмегрін Шіросагі? - дівчина, що схожа на "мед брата", як дві краплі води, спустившись з другого поверху, підійшла до Кетрін.  — Ваш батько прийшов до тями, ви можете зайти до нього в палату.

— До нього можна? - Кетрін різко підірвалась з стільця. Вона навіть не чула, що їй вже дозволили зайти до нього. 

— Я тому і кажу, що ви можете зайти до нього, але не більше п'яти хвилин. Тільки попрошу вас, поки без поганих новин. Йому потрібен спокій.

— Добре, дякую. - відповіла Шіросагі і швидко побігла на другий поверх. 

— Про його психологічний стан вирішила промовчати? .

— Не зараз. Як і тільки вийде від Алана Шіросагі, я з нею про це поговорю. Можливо її батькові потрібна буде реабілітація в психіатрії. Такі новини, як не бути не оголошують. 

— Маєш рацію. 

— Тобі хіба на пари не потрібно? 

— В мене друга зміна, на другу годину дня потрібно бути. 

— Якщо так, то за старшого, а я пішла до пацієнтів. 

— Давай. - він махнув рукою і тут же сперся на стінку, що позаду стійки, за якою він стоїть весь ранок. 

Дівчина відчинила двері й тихо зайшла до палати. Її кроки відбилися в тиші рівним, упевненим ритмом. Батько сидів на ліжку, дивився у вікно, замислений, але одразу помітив її. Вона зупинилася біля дверей, спокійно оглянула кімнату, ніби оцінюючи обстановку. У погляді не було ні жалю, ні розчулення — лише стримана зацікавленість.

— Ти вже прийшов до тями, — коротко мовила вона, підходячи ближче.

Тиша між ними була не напруженою, а швидше звичною — такою, як і все між ними останні кілька років. 

— Як бачиш. - тон без емоцій, холодний, ніби він не тут, а де інде. Своїм збентеженим синій поглядом він дивиться кудись в даль через єдине, трохи менше панорамного віконця. 

- Тату, ти тут з нами, чи де ти? - Кетрін двічі поклацала пальцями перед батьковими очима, перш ніж він звернув всю свою увагу на доньку. 

- Що з твоїми братом та сестрою? - запитання дівчини було успішно проігноровано.

- Шоковані. - коротко, без прелюдій відповіла дівчина. - Головне, що живі. Єдине, що я за Алі хвилююсь. 

- З нею щось сталось? - Алан все таки поглянув на доньку.  - Вона поранена чи що? 

- Ні, фізичних ушкоджень не має, але... - Кетмегрін запнулась на пів слові і поглянули туди, куди дивився її батько буквально мить тому. 

- КЕТМЕГРІН! Що сталось? - на цей раз голос Алана звучав голосно, з сильною тривогою, що аж ком в горлі ставав. 

- Вона випадково почула нашу з тіткою Беатріс розмову щодо мами. 

- Щодо того, що вона мертва?! - чи то було питання, чи твердження, не зрозуміло.  - Чекай. - Алан перервав себе, різко змінивши тему. - Моя сестра в Японії?! 

- В тебе є ще якісь родичі, відкликаються на імя "Беатріс"?

- Ні, лише сестра. 

- Як ти вже зрозумів, Алі почула нашу ромову, а точніше скандал. - Кетрін все ж підтвердила слова батька, повернувши розмову до попередньої теми. - Дівчинка, вісьми років дізнається про смерть мами... Як гадаєш, яка реакція буде? 

- А в тебе та Лу? У вас яка реакція була? 

- Мова зараз йде про Алісію, а не про нас. - вона відвела погляд від вінка та знову поглянула на батька. - Вона ще дитина і їй материнська любов та підтримка потрібна більше, ніж мені та Луї. Хоча і не багато, але ми її вдосталь отримали за всі ці роки, а вона - ні. Вісім років малий термін. 

- П'ятнадцять та вісімнадцять теж не дуже великі терміни! Любов та підтримка вам все ж таки ще потрібні. 

- Давай спершу зосередимся на Алісі, тоді вже на нас з Лу. 

- Гаразд. - Алан все ж здався та прийняв позицію доньки. - Тебе все одного не переконаєш, як Максимова.  

-  А це ще хто?

- Неважливо, викинь з голови, це не важливо. 

- Добре. - відповіла Кет, витягуючи кожну букву. - Тобі краще знати. - дівчина підвелась на ноги. - Тобі треба відпочити.  і пішла до дверей.

- Не стану сперечатись. - тихо посміхнувся Алан і через секунду його голос знову звучав серйозно. - Кетрін, зачекай.  - дівчина зупинила прямо поруч з дверима і вже торкнулась дверної ручки. 

- Що ще? - спокійним тоном запитала вона, не повертаючись до батька лицем. 

- Що до того, що сталось на станції... - різка пауза на пів слові, стурбований голос, легко можна зрозуміти, що йому важко говорити про ситуацію, яка сталась на АЕС Жанжири - їх рідного міста.