Новина, в яку важко повірити

Сказати, що ранок не добрий - нічого не сказати. Його справді добрим не назвеш. Не встигло сонце освітити Японію своїми ранковими променями, як бридкий, скрипучий голос підняв на вуха весь персонал хостела та гостей. 

— До болі знайомий голос. - невдоволено буркнула Кетрін. Дівчина повернувшись на бік, накрила голову подушкою, щоб хоча би трішки позбавити себе шуму. — Ось чомусь зараз я заздрю Алісі? - зрозумівши, що подушка не врятує її від шуму, Кетрін нічого не залишалося, як встати та змиритися. — Як вона тільки спить під пісню нашої тітоньки? 

— Звідки така впевненість що це Джоана? - Луї, який прокинувся задовго до того,як хостел полонила пісня противно скрипучого голосу, читав новини в газеті, яку попросив у адміністратора хостела. 

— Я цей голос ні з яким не спутаю. - не встигла Кетрін скорчити рожу, яка уособлює її “любов” до тітки, як зачинені двері на ключ різко відімкнули та зі всієї сили потягнули на себе. 

— Забирайтесь. - на порозі показалась жінка багатої та світської зовнішності. — Ви їдете зміною до Італії.

— Я ж казала, що серед тисячі упізнаю нашу тітоньку. - на хвилинку Кетрін навіть посміхнулася, але не від радості побачити тітку. — При всій повазі, але ми нікуди не поїдемо, поки батько не прийде до тями та поки не поховаємо маму. 

— Наскільки мені відомо, її тіло поховане під фундаментом станції, а рівень радіації в Жанжирі критичний. Нам не дозволять перевозити зараженне тіло. Та що там перевозити, не дозволять навіть знаходиться на території Жанжири. 

— Ми це і без вас прекрасно розуміємо! - стиснувши руки в кулаки, Кетрін не маючи витримки повисила голос, прошипівши скрізь зуби. — Але я все одного домовлюсь про місце в сімейному склепі. Вона наша мати, ми все одно маємо вшанувати її пам'ять, подобається вам це чи ні. — Вона ніколи не була бажаною невісткою для діда, баби та для вас, але хоча би зараз проявіть до неї повагу та любов. Хоча би заради ваших небожів. 

— Твій характер єдине, що мені в тобі подобається, хоча він іноді мені дратує. - на диво Джоана спокійно відреагувала на таку відповідь небоги. — Я домовлюсь з трунарем про підготовку місця в сімейну склепі, але, як ви вже зрозуміли тіла там не буде. 

— Але для монумента все таки щось треба з її особистих речей. Хоча би якась дрібничка. - Кетрін настільки була подавлена, що навіть не помітила, як видала все вже не при сплячій Алісі. 

— Те, що ти сказала за маму. - небесні очі наповнились каплями сольної води, яка стікає по рожевих щоках. — Це ж не правда? - маючи надію на те, що старша сестра збрехала, Аліса втягнула соплі. 

Зрозумівши, що Алісія чула всю їхню розмову та побачивши стан сестри, Кетрін та Луї, як наче током пробило. 

— Алі. - єдине, що змогла вимовити Кет, ковтаючи слину. 

— Алі. - ясно, як божий день, що Кетрін не найкращому стані відповісти Алісі. — Те, що сказала наша сестра, на жаль - правда. 

— Ні! - маленькі ніжки тупонули по дерев'яній підлозі, а їх хазяйка розплакалася ще більш навідріз відмовилася вірити. — Ви мені брешете. 

— Сонце. - Кетмегрін підійшовши до молодшої сестри, присіла біля неї на колі, взявши її маленькі ручки в свої. — Про таке, я б не стала брехати. 

— Я все одно тобі не вірю! - не стримаючись сліз крикнула наймолодша та штовхнувши старшу себе вибігла з номера. Сил в маленький ручках було не достатньо, щоб людину набагато більшу повалити на землю. 

— Аліса! - в слід крикнули старші брат та сестра.

— Не так я планувала сказати їй про це. - не думаю, фіолетовоока вибігла слідом за Алісою. 

— Ну, що? - тітка скептично поглянула на небожа. — Твоя сестра мабуть задоволена таким розвитком подій?! Як можна дитині так різко сказати про смерть її матері. 

— Вік тут зовсім ні до чого!Не забувай, що Кет і я теж діти, які втратили свою матір. - Луї мабуть єдиний, хто дозволяє собі звертатись до тітки на “ти”, незважаючи на її поважний вік та статус у світі заможних панств. — Я піду допоможу Кетрін знайти Алісу, а ти як і обіцяла займись організацією похорону мами! - терпіння звісно сильна риса характеру сім'ї Шіросагі, але навіть воно рано чи пізно закінчуються, особливо, якщо виводять з себе рідні. 

— Тут не пробігала дівчинка восьми років, світло синє волосся, такого ж самого кольору очі, одягнена в легеньку сукню також синього кольору. - Кетрін, яка вже стигла обійти весь хостел нарешті підійшла до адміністратора. 

— Ти коли встигла весь хостел обійти? - помітивши запихану від бігу сестру, Луї підійшов до ресепшена. 

— Наша сестра невідомо куди побігла, треба буде я й весь Токіо на вуха поставлю, не те що одну будівлю чи квартал. - вгамувавши своє серце, яке билось наче скажене, Кетрін поглянула на адміністратора. — Ну то що? - перед Кетрін та Луї поставили маленький ноутбук з записами з камер відеоспостереження. 

— Ваша сестра? - на поставлене запитання Кетрін та Луї кивнули. — Вона буквально перед тим, як ви підійшли вибігла у парадні двері. 

— А куди саме побігла? 

— У наших вуличних камер малий обсяг, тому важко сказати куди вона точно побігла. 

— Ну хоча би в яку сторону? 

— Кетрін, спокійно. - Луї поклав свою руку на плече Кетрін. — З неї все буде добре. Краще подумай, куди вона могла піти в чужому для неї місті. 

— Окрім лікарні, де лежить тато більше нікуди, хіба, якщо вона на емоціях побігла в сторону Жанжири. - стараючись зберігати спокій, Кетрін не зважаючи на тремтіння в руках швидко набрала номер Форда з стаціонарного телефону хостела. 

— Якщо ти дзвониш на рахунок Хоші та Асано, мені поки ще нічого не відомо. - на іншому кінці телефонної лінії пролунав голос Форда Броуді.