Ті, хто не змогли врятуватись

— Що далі робимо? - запитав Форд на виході з госпіталю.

— Взнай будь ласка, де сім'ї Харлер та Хаясі. - не питаючи дозволу, Кетрін взяла телефон Форда. — Зі всієї цією колотнечею я взагалі забула про існування найкращої подруги дитинства та одного ідіота. - зробивши пару кліків, скинула адрес мотелю. Не отримавши сповіщення, Шіросагі насторожено дістала свій мобільний. — А я надіялася, що хоча би день ще попрацює. Маєш ручку?

— Сідай, я тебе відвезу, а то з твоїми пригодами, і то лише за один день страшно саму відпускати.

— Так кажеш, ніби в мене такі пригоди на жопу кожного тижня.

— І одного разу досить.

— Так, так. Як скажеш, татку. - нотками сарказму відповіла Кетрін.

— Не кривляйся. - у відповідь крикнув Форд, доходячи до автомобіля.

— Які ми правильні. - знову буркнула дівчина, але все ж пішла слідом.  

— Таки не придумала, як сестрі про це все розповісти? - сідаючи в авто, запитав Форд.

—  На ходу щось вигадаю. - Кетрін  пристебнулася в Форд звівши машину, рушив в сторону мотеля. — Ти сам ж знаєш, я завжди дію по обставинам.

— Якби не ця твоя риса, не знаю доїхала би ти до Токіо. - на секунду вираз обличчя Форда став пониклий. — Не треба було тебе з тим придурком відправляти.

— Ти ж не знав, що все так обернеться.

— А мав знати. - мотель в якому на Кетрін чекаю і справді в п'ять хвилинах їзди. Броуді припаркував авто, але мотор не спішив глушити. — Його знайшли за десять метрів від згорівшої машини.

— На скільки хватило сил. - зітхнула Кетрін та дозволила собі розслабитися на хвилину.

— То це ти його витягнула?

— Форд, ти мене прекрасно знаєш, я людину помирати не залишу, якою б вона не була. До того ж, аварію спричинила я.

— Ти лише його з автомобіля витягнула, але медичної допомоги ти йому не надала.

— І так забагато вже зробила. - буркнула дівчина. — Я пішла. - Кетрін вийшла з автомобіля, Форд почекаю поки вона знайде у приміщення завів авто та поїхав, посигналив на останок.

Хоча Кетрін і попросила Луї підготувати Алісу до важкої для неї розмови, але сама вона ані каплю не була готова до неї, а це не та розмова, яку можна відкласти чи взагалі забути про неї. Навіть вітер та дощ, які остуджували перегріту від думок голову не допомагали, а тільки погіршувала ситуації, викликаючи сильну головну біль.

— А той психолог мала рацію. До пневмонії недалеко. - переступивши поріг дешевшого мотеля, Кетрін минула ресепшн та пішла прямо до сходів.

— Дівчино, ви куди?! - з боку ресепшена до Кетрін звернулась незадоволена таким нахабним проникненням у мотель.

— Мене чекають в номері. - на відвали відповіла дівчина, не маю, а ні жодного бажання вести з кимось бесіду.

— Навіть якщо і так, мені потрібно, щоб ви назвали під яким номер ваша кімната та записатись в журнал відвідування. - чоловік середнього віку дістав невелику записну книгу, називається яка “ Імена відвідувачів”. — Тим більше, що вже за одинадцяту вечора. - він вказав на старовинний годинник з маятником, Кетрін без слів, лише зітхнувши від утоми повернувшись до годинника гляну на стрілки, які показують майже половину дванадцяти ночі.

— Давай швидко без зайвих питань ви впишете мене в ваш журнал і я піду. - Шіросагі знову втомлено зітхає. — І так день через жопу.

— Ім'я та ваш вік. - відкривши чистий аркуш, чоловіча рука почала плавно писати.

— Кетмегрін Шіросагі.

— Вік? - нагадує адміністратор.

— П'ятнадцять.

— І чому ви не повноліття в таких пізний час без старшого супроводу?

— Тому що, один з мого супроводу - лежить в реанімації, і невідомо, коли він прийде до тями, і чи взагалі прийде, а інша похоронена під фундаментом жанжирівської АЕС. - на одному видиху відповіла Кетрін. — Це все? Я можу до брата та сестри піднятись?

— Так звісно. - він вказав на дерев'яні сходи, пофарбовані в темний червоний колір.

— Дякую. - з непомітними нотами сарказму відповіла Кетрін та швидкою ходою пішла в номер.

Зібравшись з духом, Кетрін постукала у двері. Пройшло біля трьох хвилин, поки їй відчинили двері та впустили до номера.

— Тільки з душу? - помітивши свіжий та мокрий вигляд брата, запитала дівчина.

— Тобі теж не мішало помитись. - Луї з ніг до голови оглянув сестру. — Мало того, що ти таке враження наче траншеї копала, так ще й в’яла.

— Дякую, що детально уточнив, а то я ж не знаю. - Кетрін закотила свої фіолетові очі. — Де Аліса?

— Спить. - хлопець поглядом вказав на сплячу Алісу. — До останнього тебе чекала, але втома, як сама бачиш взяла верх.

— Ніколи не розуміла, як їй удобно спати в такій позі.

— Хто б казав. Ти і не так спала, коли мала була, хоча і зараз нічого не змінилося.

— Я в душ.  Оформиш заспокійливого чаю? - запитала дівчина.

— І нічого не від кажеш?

— Сил на маю. - висловивши свій вердикт, Кетрін взяла рушник,  махровий халат білого кольору. — Так що спор, хто як спав в дитинстві переносить до завтра. - та зникла, захлопнув за собою двері ванної кімнати.

Стоячи під струєю гарячої води, вона згадувала слова батька: “Хоча ми і живемо не бідно, але не звикайте до розкоші. Не відомого, як життя обернеться і де ми опинимось завтра.”

— Як в воду дивився. - тихо буркнула Шіросагі. — Але порада ціна. До хорошо й справді швидко звикаєш. - закінчивши з процедурами, дівчина накинувши на себе той білий халат. Вийшовши з запотівшої, наче лазні ванни, Кетрін помітила дві чашки чаю на круглому маленькому столі.

— Думав чай остигне поки ти вийдеш з тої парілки. - кімнату заполонив запах чистого тіла сестри.

— Це ж не ванна, в якій можна годинами лежати, а стояти під душем сил не має.

— І то правда. - зробивши ковток чаю підтвердив Луї. — По телефону ти казала, що є новини. - Кетрін вигнувши брову, поглянула на Луї. — Розповіси зараз, чи чекатимеш, поки Аліса прокинеться?

— Це не легка тема, щоб Алі спокійно відреагувала. - вона вже з рахунком збилася скільки разів за сьогоднішній день зітхнула. — Спочатку тобі, потім вирішимо, як Алісу сповістимо. - Кет висипала два стіки цукру у свій чай, почала його повільно мішати. — Новини та наші обставити гірше нікуди.