Новина, яка зламає наймолодшу

Частина 3

— Японія моя мати! Це ж треба додуматися пішки піти!? - невдоволено крикнула Кетрін. Між Жанжирою та Токіо надто велика відстань. Вона кілька днів потратить, щоб добратися. 

— Самий найгірший день з усіх можливих! Краще треба було тачку віджати, а не вистрибувати з неї на ходу. -  робивши кілька вдихів та видихів, Кетмегрін оглянула місцевість навколо себе, прислухаючись до кожного шороху. Благо лишні звуки та особи не наблюдались.

— Все, більше не можу. - Кетрін вже настільки була втомлена, що без сил упала біля дерева з товстим стовбуром. — Нічого ж не станеться під час п'яти-хвилиного відпочинку? - поглянувши на небо, а саме на рух хмар через коливання вітру, дівчина зітхнула з легким полегшенням. Благо напрямок вітру не змінився. Як був протилежний від столиці, так і залишився — Залишається сподіватись, що напрям вітру не зміниться. — Ще краще! Велике дякую за зіпсований день! - зі сарказмом і гнівом у голосі промовила дівчина. — Єдине, що радує, що хмара не заражена радіацією. - піднявшись на ноги, вона знову оглянула місцевість. Страх, що він йде по її слідам ставав ще сильнішим. — Робити нічого. Треба йти далі. - піднявшись на свої дві, середня дитина сім'ї Шіросагі рушила далі в сторону головного шосе.

Хоч і стомлена, мокра, зла, як чорт, але все-таки Кетрін дісталася головного шосе, яке веде по прямі прямо до Токіо. Єдина, що отримала Кетрін - порцію брудного душу. На щастя жодна, що проїхала повз  не виявилась тією ж самою, з якої вона втекла на ходу, побивши руки, коліна, потилицю та скроні до крові, врізавшись на ній в велике повалене дерево. 

— Гірше нема куди. - Кетрін про масажувавши потилицю, рушила далі у бік столиці. Стояти без діла теж не найкращий варіант. — Краще йти. Не відомо, коли той придурок не прийде до тями, якщо вже не прийшов. - повільно перебираючи втомленими ногами Кетрін рушила далі дивлячись на черевики.

Раптовий страх окутав дівчину в том момент, коли невідомий автомобіль, який ще до всього й мало видимий в тумані почав зменшувати швидкість. Через низьку видимість, не було зрозуміло, чи та сама автівка воєнного, чи якесь інше авто. Стиснувши вогнепальну зброю в правому кармані куртки, Шіросагі відступила під самий край дороги.

— Гей! - з автівки з відчиненим віконцем почувся жіночий голос. — Ти чого такої погоди та й ще поночі тиняєшся?

— А ви? - вже ще стискаючи викрадену зброю у мразотика, дівчина підійшла ближче до чужої їй жінки. — Я в Жанжирі кожну собаку знаю. Ви не одна з жителів міста, яке кілька хвилин тому припинило своє існування.

— Я в Жанжирі по роботі була. - жінка оглянула Кетрін з ніг до голови. — Боженьки, та ти вся з ніг до голови промокла. Краще сідай у авто, поки не простудилась 

— Ні. - твердо відповівши, Шіросагі зробила два кроки назад.

— Ти що хочеш плевмонію заробити? 

— Спершу скажіть, по якій ви такій роботі були в Жанжирі, і чому тільки зараз повертаєтесь? Останнє авто з евакуацією покинуло місто ще кілька годин тому.

— Перед мною ще не одне авто проїхало.

— Ми говорило зараз про вас!

— Гаразд. Добре. - зітхнувши, жінка все ж дала відповіді на запитання. — Мене звуть Еліна Форбс. Я воєнний психолог. Мене викликали до Жанжири через військового, в якого було три контузії. Як мені повідомили, він мав вивести останнього цивільного, але авто, в якому знаходився і військовий, і цивільний зник з радарів.

— І тому ви тут? Його шукаєте?

— Саме так.

— Я знаю де він приблизно може бути.

— Приблизно? - Форбс прискіпливо поглянула на Кетрін. 

— Якщо він все ще не отямився, то все ще там, а якщо все таки прийшов до тями... Він може бути де завгодно.

— Можеш показати де це?

— Хіба що на карті, і то тільки обмін на один телефон дзвінок. 

— Гаразд. - невідомій жінці нічого не залишалося, як погодитися на умови невідомій їй дівчині. Діставши картону карту та олівець, жінка подала їх Кетрін.

— Не думала, що в наші дні ще хтось досі користується такими мапами. - відігнавши від себе паніку, Шіросагі без слів підійшла до капота автомобіля. Карти та орієнтування на місцевостях завжди були та є досі сильними сторонами Кетрін. Топографічний критинизмом вона не страждає. Вказавши потрібно координати, Шіросагі не спішила віддавати карту власниці срібного Opel. — Я свою частину умови виконала. Карту віддам, як тільки здійсню телефонний дзвінок.

— Хоть ти підліток, але в тебе не вітер в голові. - Еліна подала всій мобільний телефон, а саме ставши максимально близько біля автівки.

— Я майже годину тому ризикувала життям тікаючи від психа, якого ви шукаєте. В мене досі все тіло болить, тому навіть не думайте мене на слабо взяти. Все одно не піддамся. - швидко відповіла Кетрін, набираючи номер відомий лише їй. — Єдине, що я хочу знайти брата та сестру, гарячу ванну та тепле ліжко. - голос на іншому кінці переманив Шіросагі вести діалог з ним. Перекинувши парочкою слів, дівчина дала співрозмовнику свої зарашній координати, та завершивши розмову віддала телефон та карту з вказаними координатами власниці. — Дякую.

— Ось. - лише одне слово вилетіло з вуст дорослої жінки, а її рука простянула дівчині візитну карту. — Я хоч військовий психолог, але якщо знадобиться допомога - звертайся. - донька Інженерів Жанжири без слів прийняла цей знак добра в вигляді візитної картки з номером телефону та адресою приватної клініки.

Не чекаючи відповіді Еліна сівши назад у своє авто, завела двигун та поїхала, пару раз посигналивши Кетрін на прощання. В свою чергу, сама ж Кетрін лише кивнула головою.

— Шкода, що плеєра собою не маю. - фіолетовоока посміявшись рушила далі своїй шляхом, розуміючи, що Броуді знає її краще, ніж будь хто.

Йти все далі ставало важко та сумно. Можливо музика би прикрасила цю найгіршу ніч за останні п'ятнадцять років, але єдина музика, яку могла слухати Кетрін власне бурмотіння та звук навколо. Грім вдалі, машини, які проїжджають мимо, шелест листя, звук дощу вже діяли на нерви. Останньої краплею став раптовий автомобільний сигнал. На цей раз Шіросагі відреагувала бурно, навівши вогнепальну зброю на силует в машині, а її погляд говорив сам за себе.