Покинута Жанжира

Частина 2

Частину дороги вони їхали мовчки, тільки чути було звук двигуна. Кетрін, дивлячись у вікно на краєвид лісу, який зникав за машиною. З її вуст зрідка вилітали зітхання безнадії, розпачу, нерозуміння про те, як бути далі, що робити з усією цією ситуацією, де шукати брата та сестру, і що з батьками. Як завжди, багато питань, а відповідей - жодної.

— Я помітив, що ти і Броуді давно знайомі. - солдат звернувся до Кетрін, що сиділа позаду, дивлячись на неї через дзеркало заднього виду. Шіросагі подивилася на нього краєм ока, ніби говорячи, що вона вся до уваги і знову повернула свій погляд до дороги за вікном автомобіля. — І ви таки у дуже добрих стосунках. - з натяком промовив він.

— Ну, і я рада за вас. - пирхнула фіолетовоока, не відриваючи себе від свого тимчасового заняття. На її думку краще спостерігати за смужками на асфальті, ніж розмовляти з неприємним для неї типом.

— А чи не надто між вами двома добрі стосунки? - він відпустити явно не збирався, тому і пустив у хід жорстке запитання.

— А мені здається, що вас не повинно стосуватися, в яких стосунках я сержантом Броуді. - на одному подиху видала дівчина, трохи піднявши ліву брову.

— Лише спортивний інтерес.

— Спортивний інтерес?! - перепитала Кетрін зі сміхом. — І який це спорт? — недовірливо запитала вона.

Хлопець різко натиснув по гальмах прямо на перехресті, і цієї миті на дівчину подивилися злі сірі очі.

— А ти то в нас не дуже люб'язна. - вимовив він з початковим етапом агресії. — Батька поваги не вчили?

— Вчили, а ще вони вчили, що її потрібно заслужити, а не випрошувати через вік. - Шіросагі чудово знає, що в цю гру можуть грати двоє, тому й почала виявляти свій характер ще більше. — Але я вам скажу, зараз взагалі не до цього, чи ви не бачите, що відбувається? - змінивши тон на жорсткіший, а бас на нижчий запитала Кетрін, кивнувши в бік від куди вони поїхали. — Зараз не до люб'язностей!

— Повага та люб'язність – різні речі. - забивши на трагедії, що тільки сталася на атомній електростанції Жанжири, він продовжив читати лекції з уроків етики та естетика.

— Різні, але їх все одно треба заслужити. - Кетрін знову дивилася у вікно. — Що перше, що друге на дороги не валяються і на полицях магазинів теж не знайти.

— Філософ у п'ятнадцять років? - посміхнувся рядовий. — А чи не надто ти розумна для своїх років?

— А ви не надто тупі, як для дорослої людини, військової. - відповіла фіолетоока, застосувавши свою корону тактику "Питання на питання". — Можливо, я ще багато чого не знаю, але з цінності життя знайома достатньо добре.

Чоловік посміхнувся та оновив рух. Двигун знову загарчав, як звір. Але новий рух припинився так само різко, як і почався. На півдорозі з виїзду з міста машина вкотре припиняє свою пряму функцію. Кетрін підняла свій погляд на крісло водія, але помітила, що чоловік, що сидить на ньому, пару секунд тому вийшов з машини. Він підійшов у двері задніх місць і відчинивши двері силою вивів Шіросагі із салону авто.

— Чого? Якого? - встигла лише спитати вона, як її штовхнули до капота машини. — Тобі ніби Броуді наказ віддав, привести мене в Токіо без пригод!?

— Та плював я на той наказ із високої гори! - відмовив він і витяг з кобури свою зброю. — Краще ти відмовилася б їхати зі мною.

У фіолетових очах можна було знайти краплю жаху, але найбільше виділяється непорозуміння та гнів, а на губах красується посмішка. Не радості, чи передчуття перемоги, а злості.

— Я підозрювала, що в тебе не всі вдома. - Кетрін стала на ноги. — Але не думала, що аж так сильно кульки за ролики заїхали. - дівчина стріпала пил із своєї одежі та подивилася в сірі очі, що зараз ніби сірі хмари перед штормом. — Ти псих, та й боягуз. Це видно на твій погляд і мовою тіла. Його не від холоду трясе.

— Ти б краще поменше роздумувала і слова на вітер кидала, а то й справді можу голову продірявити. - звук зброї, що пере заряджає, дав звіт до наступного раунду.

— Якщо ще від початку все пішло не за твоїм сценарієм, то навряд чи хоч щось зміниться. - спокійно незважаючи на ситуацію відповіла фіолетовоока. — Ти думав, що все буде, як у кіно, де бідну дівчину витягають з авто, а вона битиметься в агонії, благаючи її пощадити. Але, на жаль, все пішло не так, як планувалося. Головна жертва змінила весь перебіг сюжету кіно рядки.

— Як ти сказала, ми не в кіно. Кулі справжні. Пристрелю і ти вже не встанеш.

— Так воно і є. – погодилася вона. — Тож вистачить влаштовувати цю виставу і вже поїхали. Ми ще не виїхали за тридцять кілометрів, не те що за шістдесят. - підійшовши до машини, Кетрін завершила розмову. А чи завершила вона її взагалі?

Прогримів постріл, а слідом за ним звуки розбитого скла. Він і справді вистрілив, але потрапив не в Кетрін, в яку, власне, і цілився, а в скло.

— Япона мати. - у стиль нецензурної мови вигукнула Шіросагі. — Третій раунд?

— Називай, як душі завгодно. - відповів він.

— Я одного не можу зрозуміти. - сказала Кетрін, стоячи до чоловіка боком, роздумуючи над тим, що буде далі.

— І чого ж дочка геніїв не може збагнути?

— Тут багато чого зрозуміло. - схрестивши руки на грудях, відповіла Кетрін. — Я не можу зрозуміти, чому ти взагалі хочеш мене пристрелити? Або тобою керує паніка та страх. У стані страху людина багато дурниць може наробити.

— Живи поки що. - рядовий посміхнувшись та зайнявши своє місце в машині.

— Дуже дякую. - пирхнула  Шіросагі, але в машину сідає не поспішала, ця ситуація дала ясно зрозуміти, що їй краще туди не сідати, але вибору не особливо. Йти під зарядженими хмарами не дуже хочеться.

Кетрін подивилася на небо, щоб аналізувати ситуацію, що склалася з погодою, і хмарою, що насувається до Токіо слідуючи за ними.

— Або радіаційний дощ, або псих із пістолетом. Мда, не густо.

Робити було нічого. Шіросагі зважала всі  і проти, і її вибір впав на психа, що сидить у тому авто. Краще поїхати з видимою загрозою, з якою можна боротися і є шанс на перемогу, ніж йти під дощем зараженим радіацією.