Розділ 18. Жертва і мисливець

Денис повільно перехилив пляшку з бренді, спостерігаючи, як алкоголь почав заповнювати собою склянку з льодом. Світло-багряний напій проникав між напівпрозорими кубиками, заповнюючи кожну щілину від самого дна і аж до краєчків склянки.

Хоча вже було далеко за опівніч, на небі не було видно жодної зірки, а через важкі та холодні хмари ледь пробивалося лише м’яке місячне світло. Повітря було таким вологим, що кожен звук знадвору міг подолати кілометри перед тим, як повністю розчинитись.

За горизонтом почалась злива. Десь здалеку сягало міста світло блискавок, а через секунд десять — відголоски грому, слабкі та тихі. Навіть цокотіння підборів якоїсь дівиці на сусідній вулиці було чутно краще. Десь гуркотіли двигуни автомобілів, звідкись лунала гучна музика, не зважаючи на те, що вже давно не час, а десь хвилину тому скрипнули двері.

Чоловік намагався насолодитись смаком алкоголю. Він чекав хмелю в голові, як спасіння, яке повинне забрати його з-під вікна та перенести в інший світ, без проблем, холоду, самотності та дурнуватих людей. Денис випив півпляшки, перш ніж відчув, що його пальці припинили реагувати на холод, коли він торкався скла, а очі втратили можливість розгледіти час на великому годиннику, який височів над центральною площею.

Тепер нічого не мало значення. Принаймні, до ранку. Поки зійде сонце, Денис зможе виспатися та знову відчути себе як вдома. І йому не завадить ні злива, ні грім. ні холод. Поки в шлунку є бренді, а в серці — жага до життя, ще не все втрачено.

— Давно не бачилися, Денисе!

Чоловік не міг спутати цей жіночий голос з жодним іншим. Він не сподівався почути його навіть у найстрашніших кошмарах, і точно не розраховував почути в реальності.

«Це гра підсвідомості, не інакше — вирішив. — Кляті привиди минулого! Я випив недостатньо, щоб зустріти вас гідно».

— Повернись, коли до тебе звертаються!

Денис мимоволі переставив ноги, так наче втратив над ними контроль. На порозі стояла молода дівчина-білявка. У поліцейській формі та з пістолетом в руках, вона зробила крок всередину і прикрила двері. Тепер можна було розгледіти її обличчя.

— Ліза?! — здивовано прохрипів чоловік. Бренді, яке нещодавно опинилося в його шлунку, вирішило повернутись, і чоловіку довелось притиснути рот кулаком, щоб подавити підступи нудоти. — Ти… кхм… це ти?!

— Ліза?! — перекривила його дівчина. — Здається, ти дав мені інше ім’я, коли привів у «Перукарню». Катерина Літецька, приємно познайомитись!

— Ліза, ти не зрозу…

— Мовчи! — перебила його дівчина. — Я не дозволяла тобі відкривати свою чортову смердючу пащеку!

Увесь цей час вона тримала Дениса «на мушці». Її руки тремтіли від люті, здавалось. наче пістолет бив її струмом. «Не надто велика загроза, — подумав хлопець. — Видно, що вона тримає зброю мало не вперше. Готовий побитись об заклад, що й з запобіжника вона пістолет не зняла».

— Ти перевелась до поліції, чи це в «Перукарні» тебе так одягнули? — гордовито посміхнувся Денис та тицьнув пальцем на її пояс. — А наручники де посіяла? З ними ми могли б добряче розважитись. Принаймні, кийок на місці. Знаю кілька місць, куди його можна засунути.

Дівчина стиснула зброю так, що на її пальцях з’явились білі плями.

— Я прийшла за своїми грошима. — погрозливо крикнула Ліза. — Сто тисяч, плюс відсотки за два роки. Гадаю, півмільйона буде достатньо.

Замість того, щоб злякатися, Денис розсміявся ще дужче. Поставив майже порожню пляшку на підвіконня та схопився за живіт, задихаючись від реготу. Йому було важко заспокоїтись. Мозком він ще не повністю осягнув всю ситуацію і частиною своєї свідомості ще був певний, що спілкується з власними фантазіями.

— Чому б тобі не стягнути з мене штани та не показати, чого ти навчилась в тих стінах? — запропонував він, продовжуючи давитись від сміху. — Бо коли з твого рота лунає якась нісенітниця, я жалкую, що він використовується не за призначенням.

Почервонівши від нової хвилі люті, Ліза не встояла на місці, підійшла до Дениса та мало не всунула дуло пістолета в його ліву ніздрю. Відчувши холод справжнього металу, чоловік остаточно впевнився, що перед ним не привид, а вуличного світла виявилось достатньо, щоб помітити положення запобіжника на пістолеті. Алкогольне сп’яніння зникло швидше, ніж би куля встигла розтрощити його мізки. Серце мало не вискочило з грудей, а легені перекрутило у вузол. Чоловік глянув у вічі своїй колишній нареченій та прошепотів:

— У мене немає грошей.

Минуло кілька секунд, протягом яких Ліза намагалась впевнитись, що Денис не вводить її в оману. Чоловік не надто акцентував увагу на статках своїх батьків, але дівчина була певна: п’ятсот тисяч для них — цілком «підйомна» сума. Що могло змінитись за якихось два роки?!

— Ти знущаєшся, так?! — врешті вигукнула вона. — Невже примудрився спустити всі свої статки на бухло і шлюх?!

Денис не відповів. Здавалось, він взагалі не чув, що в нього запитувала Ліза. Його погляд невідривно слідкував за дулом пістолету, і зрештою дівчина зрозуміла, що поки зброя знаходиться перед носом цього покидька, він не скаже нічого, а радше «напудить» у власні штани. Тому вона повільно опустила пістолет, відпустила Денисову сорочку, за яку схопилась хвилину тому, та зробила крок назад. А потім щодуху врізала металевим руків’ям по червоній плямі на Денисовому носі, що лишилась від натиску металевого дула.

На обличчі чоловіка з’явилась кров, хоча дівчині все ж не вистачило сил розбити носа. Денис прикрив страждальний орган рукою та заскавчав: