Розділ 13. Повернення

Микола нарешті добряче виспався. Чоловік не був в обіймах Морфея близько сорока годин, і останні події нагадували йому радше сміливі фантазії, аніж реальність. Микола був готовий відкрити очі та побачити власну квартиру, знайомі шпалери та набридлі блідо-жовті плями на стелі. Чоловік вже подумки приймав душ, буквально відчуваючи сморід води з найстарішого у Вославську водопроводу, але за мить до нього дійшло, що він досі лежав у ліжку, а запліснявілий запах йшов від чужої постілі. Перед його очима зі швидкістю світла пронеслись спогади останньої доби. Кращої доби його життя!

Він всміхнувся. Досі не міг повірити, що усі попередні події виявились реальними. Нещодавно Микола був впевнений, що його життя невпинно рухалося до завершення, а тепер його переповнювали думки, що воно лише набирає обертів. Навіть плече, в яке поцілила куля, майже перестало боліти. Ні поліція, ні переслідування його більше не хвилювали. Ніщо не могло зіпсувати його гарний настрій. Він був живий, сповнений сил, а поряд нього лежала прекрасна молода дівчина, яка минулої ночі розділила з ним тепло та ніжність пристрасного кохання. «До речі, де це брюнетка?» — не міг зрозуміти. Простягнув руку та відчув, що поряд нього нікого не було. Інша половина ліжка була пустою та холодною. Можливо, дівчина вирішила завітати до ванної кімнати, чи насолоджувалась ранковою кавою на балконі.

Але ні в душі, ні на балконі брюнетки не було. Це не на жарт налякало чоловіка. Його поранена рука враз спалахнула вогнем, і біль заблокував процеси мислення. Сотні голок штрикали його ще заспаний мозок щоразу, коли він намагався придумати, де ж йому шукати дівчину. В серце вселилась тривога.

«Невже вона покинула мене? — прошепотів. — Не може такого бути! Хоча, чого не може?! Я ж лише підвозив її з одного місця до іншого. Так, між нами був інтимний зв’язок, але ж мені вже не шістнадцять, щоб повірити, наче це щось означає. Може, вона просто використовувала мене, а сьогодні прокинулась раніше, спіймала інше авто та рушила далі? Зустріла іншого дурня-водія, котрий поведеться на її червоні губи та неймовірно привабливу посмішку».

Поспіхом одягнувшись, Микола буквально вилетів з номеру. За мить опинився біля головного входу. Сонце осліпило його, але чоловік все ж зумів розгледіти: «Шевроле» беззвучно чекав на нього біля воріт на самоті.

— Щось сталось? — як для жінки з надмірною вагою, Єва пересувалась досить тихо. Чоловік аж здригнувся від несподіванки, а потім ввічливо поцікавився, наче для годиться:

— Я шукаю жінку. Ви не знаєте, де вона може бути?

Єва в черговий раз награно посміхнулась, наче спілкувалась не з дорослою людиною, а з маленьким хлопчиком, який зробив їй дрібну шкоду. Така посмішка означає щось типу: «Я тебе терпіти не можу, але постійно буду робити вигляд, що мені приємно з тобою спілкуватись, щоб показати, яка я сильна та терпляча. Але буду робити це настільки награно, щоб ти зрозумів, як я насправді до тебе ставлюсь».

— Ви, певно, не до кінця зрозуміли правила нашого готелю, — пропищала вона. — Тут номери для молодят, а не бордель.

— Бордель?! З чого ви взяли, що я вирішив, наче… Неважливо! Ми, певно, невірно зрозуміли один одного. Я шукаю жінку...

— Багато хто шукає жінку, — перебила його Єва, — але вони спочатку знаходять її, а потім приїжджають сюди. Не навпаки! Якщо ви розраховували просто розважитись цієї ночі з якоюсь повією, то повернули категорично не в той бік. Ми — солідний заклад, а не притон для усіляких наркоманів і прости… прости Господи.

Жінка вщипнула себе за лоба, живота і плечі, ледь чутно бубнячи собі під ніс чи то молитви, чи то прокльони. Микола не міг зрозуміти, що ж відбувалося. Чому така мила і приємна в спілкуванні жінка раптом перетворилась на звихнуту стару? Припустив, що вона зустріла вранці брюнетку, чимось поцікавилась, а та їй нагрубіянила? Це, в принципі, відповідало характеру брюнетки, але та навряд почала б сваритись з жінкою без усілякої на те причини.

— Почекайте, — Микола підняв руки, показуючи, що не збирається роздувати конфлікт, — Давайте розберемось в ситуації.

— Так що тут розбиратись, — перебила його Єва. — Ви приїхали вчора ввечері та нав’язливо захотіли заселитися, не зважаючи на те, що це готель виключно для молодят. Ще й на одну ніч. У нас, чесно зізнаюсь, така ситуація вперше. Та я не могла вам відмовити. Мені довелось поступитись своїми принципами та декількома правилами закладу, щоб вам допомогти. А потім ви ще просили пляшку вина. Пам’ятаєте?

— Так, ви все правильно розповіли. У чому ж тоді проблема? Що вам так не сподобалось, коли я запитав про свою супутницю?

— Може те, що не було з вами ніякої супутниці?!

Зміст її слів не одразу дійшов до Миколи . Що значить, не було супутниці?! Була, ще й як була!

— Ви ж бачили нас разом! — вигукнув чоловік. — Ми ж разом приїхали ось на тому зеленому «Шевроле».

— Ні, чоловіче! Ви були самі. Я ще потім кілька годин не могла заснути, гадаючи яким вітром вас сюди занесло, і що ж такого страшного в вашому житті могло статись, щоб змусити вас наодинці пити вино в номері для молодят.

Микола не мав жодного бажання слухати далі ці казочки. Для нього продовження розмови видавалось абсолютно безперспективним. Чоловік швидко оминув Єву та за якусь мить наче смерч влетів до власного номеру. Там було порожньо. Ні душі. Микола хотів гукнути дівчину, і лише після того, як набрав повні легені повітря, згадав, що вона досі не назвала свого імені. Як її тепер гукати? Дівчино?! Шановна?!

Це все гра. Її жорстока гра. Микола прикрив долонями обличчя, намагаючись придушити розпач та розчарування. Він щойно програв. Брюнетка увесь час лише розважалась з ним, використовувала його, а коли дісталась свого пункту призначення — зникла. Підмовити керуючу, по-суті, не важко: дві жінки завжди зможуть домовитись, коли мова йде про пошиття чоловіка в дурні.