Розділ 12. Коли шість більше дев’яти

Ліза вже втретє набирала повні долоні крижаної води та хлюпала на своє обличчя. Це на мить повертало дівчину до тями, але потім тривожне відчуття в грудях, яке буквально паралізувало дихання, неодмінно поверталось. Легені наче хтось затиснув в лещата, голова паморочилась, а руки тремтіли. Облишивши марні спроби заспокоїтись, дівчина вийшла з ванної кімнати.

Стрілки годинника показували пів на другу ночі, а білявка все ще вешталася квартирою на самоті. Ліжко залишилось застеленим, а валізи — нерозпакованими. Денис кинув їх біля входу після передчасного повернення з відпочинку та одразу ж кудись зник, грюкнувши дверима.

Дівчина, як і обіцяла, не промовила жодного слова. І тепер, коли її наречений вештався незрозуміло де до пізньої ночі, вона вперше пожалкувала про те, що прийняла умови цієї дурнуватої гри. Який сенс беззаперечно слухатись чоловіка, якщо не буде кому наказувати? Білявка намагалась уникати думок про те, що з Денисом могло статись лихо, але кожна хвилина, проведена цієї ночі на самоті, давала їй шістдесят додаткових приводів нервувати.

Ліза вийшла на балкон ковтнути свіжого повітря. Вона ховалась від страшенного тиску годинника, що висів на стіні у вітальні, і перше, що вона помітила, коли поглянула в далечінь, це великий годинник на центральній площі. Принаймні, на балконі було вітряно, і краплі води, які дівчина спеціально не стирала з обличчя, подарували приємну прохолоду.

Поли її шовкового жовтуватого халату ледь погойдувалися, ніжно торкаючись її тендітного тіла, немов втішаючи самотню дівчину та забираючи у неї частку ваги. Намагаючись не помічати годинник над площею, Ліза спостерігала за порожніми автомобілями під вікнами, деревами, стежинками, освітленими жовтими вогнями вулицями. Потрібно якомога раніше помітити світло фар знайомої чорної «Ауді». Нервування змушували її тіло пітніти, піт потрапляв у очі, від чого ті червоніли та пашіли. Час від часу дівчина залишала свій пункт нагляду на балконі та мчала до ванної кімнати умивати обличчя, аби позбутися нестерпного свербіння.

Коли минула третя година ночі, а на горизонті почали з’являтись перші бліді ознаки світанку, до будинку нарешті під’їхав автомобіль. Ліза впізнала «Ауді» Дениса. Її наречений повільно вийшов з-за керма, а з заднього сидіння авто вигулькнуло двоє незнайомих дівчині чоловіків. Проте сам хлопець, як відмітила Ліза, був з ними добре знайомий. Вона бачила, як всі троє гуртом голосно реготали. Денис реготав найдужче.

Потім чоловіки почали по-черзі заходити до під’їзду, і Ліза здогадалась, що за кілька хвилин вони всі будуть тут, а короткий шовковий халат — це не зовсім доречний одяг для зустрічі гостей. Дівчина дременула до спальні в пошуках того, у що можна перевдягнутись.

Рвучко відчинила шафу, викидаючи на ліжко все, що до цього спокійно лежало на поличках, і врешті зупинилась на вузьких темно-синіх джинсах та кофтині з високим коміром. З нижньої полиці вона схопила пару нових світло-сірих шкарпеток. Білявка встигла скинути з себе халат та натягнути ліву шкарпетку, як почула, що у вхідних дверях зашарудів ключ. Оцінивши ймовірність зустріти гостей лише в шкарпетці як вкрай високу, дівчина тихо лайнулась, схопила всі свої речі та бігцем кинулась до ванної кімнати. Щойно вона відчула себе у безпеці, почула, що Денис та двоє неочікуваних гостей вже потрапили до квартири.

— Таку справу треба добре «замочити»! — гукнув наречений своїм товаришам. — Нумо на кухню, в холодильнику є пиво! А мені треба «відлити»!

Дівчина почула тупіт ніг коло дверей ванної. Незнайомці дружно ввалились на їхню з Денисом кухню. Сам же господар спробував зайти до ванної кімнати, але та виявилась зачиненою.

— Ану впусти мене, чорт… гик… забирай! — гаркнув хлопець.

Його язик заплутувався, а гикання між словами підтверджувало те, що дорогою назад він добряче хильнув. Лізі був знайомий цей стан. Недостатньо п’яний, щоб одразу ж заснути, але вже достатньо п’яний, щоб шукати пригод на свою голову.

— Впусти негайно, я кому сказав! — продовжував кричати хлопець, поки його наречена поспіхом намагалась натягнути на себе вузькі джинси.

Хлопець продовжував гриміти, його голос поступово перетворювався на крик, а кляті вузькі джинси ніяк не налазили на ноги. Врешті, терпець білявки увірвався, вона полишила марні спроби одягнутись нашвидкуруч та прошепотіла:

— Ти один коло дверей?

— Ні, чорт забирай! — обурився Денис. — З президентом гарлакти… галарти… галактики!

Дівчина про всяк випадок прислухалась, почула незнайомі голоси, які лунали далеко з кухні, та поспіхом відчинила двері, впустивши до ванної свого нареченого. Вона все ще стояла практично голою — лише в лівій шкарпетці та джинсах трохи вище колін. Денис одразу й не помітив екстравагантного вбрання своєї нареченої, а став до неї спиною, вирішуючи з унітазом власні природні справи.

— Ти чого у ванній… гик… зачинилась? — спитав він, легенько погойдуючись туди-сюди. Ліза промовчала. Її увага була повністю поглинута спробами натягнути штани. Нарешті їй це вдалось, і дівчина вже нахилилась за кофтиною, коли почула як Денис хтиво присвиснув:

— Е-гей, Ліза! Оце сюрприз! Так, так, не припиняй роздягатись!

Він підтягнув свої штани, застібнув блискавку та став з цікавістю розглядати тіло своєї нареченої, навмисно зупиняючи погляд на грудях та сідницях.

— Взагалі, я одягалась, — в’їдливо уточнила дівчина та почала крутити в руках кофтину, шукаючи, як її правильно надягнути. Денис одразу ж підійшов до неї та вирвав одежину з рук.

— Я не дозволяю тобі це надягати! — хлопець кинув кофтину в корзину з брудною білизною. В його очах з’явився грайливий вогник. Доки він був у від’їзді, то практично забув про угоду, але одразу ж згадав, варто було йому уявити струнку молоду білявку, яка беззаперечно його слухатиметься.