Розділ 9. Урок закінчено!

Сонце повністю сховалось за горизонт, і сутінки з кожною хвилиною ставали щільнішими. Небо з фіолетово-червоного ставало темно-синім, а блакитна смуга на заході стискалась та наче ховалась за деревами. Де-не-де вгорі з’являлись перші зірки, найбільші та найяскравіші.

Микола впевнено вів авто порожньою вузькою дорогою, що поділила навпіл безкінечне блідо-коричневе поле, пильнуючи хоча б якісь покажчики та вправно оминаючи розбиті ділянки дорожнього полотна, а брюнетка в той час уважно розглядала навколишній пейзаж, спрямовуючи свій погляд на тонку блакитну смугу, яка підсвічувала силуети дерев на горизонті. Запаси палива в бензобаку закінчувались, а на шляху — ні натяку на заправку.

Чим довше мчало авто невідомими асфальтовими стежками, тим ближче до серця Миколи підкрадалось відчуття неконтрольованої тривоги. Він не міг навіть уявити, що йому робити у випадку, якщо пальне закінчиться раніше, ніж трапиться перша-ліпша заправка. Навряд в багажнику загубилась каністра по самі вінця залита паливом, та й жодних номерів екстреної транспортної допомоги, окрім поліції, Микола не знав. Дівчина, що сиділа поряд нього, навпаки, абсолютно не хвилювалась. Чоловік припустив, що вона гарно знає ці місця (чого б іще вона так пильно дивилась крізь вікно), і зовсім скоро їхня спільна поїздка закінчиться.

Варто було Миколі про це подумати, як відчуття тривоги за мить зросло в десятки разів та буквально роздавило серце, вибухнувши всередині нього на мільйон дрібних, але дуже гострих шматочків, які остаточно розірвали спокій на друзки. Звісно, брюнетка навряд живе дуже далеко від «Пекельного Раю», а за цілий день вони встигли проїхати вже немало кілометрів. До того ж, дівчина зовсім без особистих речей і, певно, без грошей. В такому вигляді не подорожують на великі відстані.

— То звідки ти? — не витримав чоловік. Цікавість та страх ятрили його душу, неприємним холодком пронизуючи нутрощі. Якщо вже йому судилося найближчим часом розпрощатись з брюнеткою, він хотів принаймні дізнатись коли саме. Дівчина відволіклась від розглядання краєвидів, дістала з кишені цигарку та закурила. Кілька секунд повільно видихала дим крізь ніздрі, а коли той закінчився, поглянула на Миколу.

— Я гадала, що ми закрили це питання ще вчора. Яка тобі різниця, хто я і звідки?

— Але все ж таки, — наполягав чоловік, — ти в моєму авто, і я маю право дізнатись про тебе хоча б щось.

— Протягом цілого дня я не помічала в тобі жодних сумнівів, а варто завечоріти, як ти почав боятись моєї присутності?

Микола промовчав. Не хотів зізнаватись, що насправді боявся не присутності брюнетки, а навпаки, її відсутності. Боявся, що зовсім скоро знову залишиться наодинці, в полоні абсолютної тиші та самотності.

— Невже тобі стане легше, якщо ти дізнаєшся, що я Тітка Роза з Одеси, Марія з Вославська чи якась Аничка з невеличкого карпатського села?! — запитала дівчина.

— А раптом ти знаходишся у розшуку? — Микола спробував замаскувати під жартівливою інтонацією одне зі своїх справжніх припущень. Десь глибоко всередині він вважав, що його супутниця не бажала розкривати карти, оскільки це могло б якимось чином виказати її, зруйнувати якусь із таємниць, викликати проблеми з поліцією. Може, вона нещодавно вчинила щось лихе і з того часу переховувалась від закону. В такому разі сам Микола знаходився в небезпеці, а навіть невелика ймовірність того, що він може втрапити в серйозну халепу, до того ж, не за власним бажанням, змушувала його нервувати.

— Може, і в розшуку, — також напівжартівливо відповіла дівчина. — Що ти в такому разі робитимеш? Повезеш мене прямо до копів чи викинеш тут, посеред забутого Богом поля?

Микола розсміявся:

— Я навіть не знаю! Один варіант краще іншого!

Микола поглянув в очі брюнетки, які сяяли від радості, і побачив в них щось добре йому знайоме. Від початку імпровізованої поїздки його наче переслідував якийсь невловимий образ, емоція, якій він так і не зміг дати назви. Щось невідоме змушувало серце битись частіше, кінчики пальців легенько тремтіти, а солодке тепло розливатись по тілу від горла до нижньої частини живота. І взаємний погляд робив цей образ яскравішим, наче вихоплював десь з глибини душі потрібне пальне для потрібних емоцій.

— А ось і знак! — радісно вигукнула брюнетка. — Заправка через два кілометри. Насправді, я страшенно зголодніла.

Микола не міг з нею не погодитися. Кермування забирало в нього багато сил, і він сам відчув, як те тепло, що мить тому розливалось в його животі, раптом стиснулось до невеликих розмірів та перемістило до шлунку. Уява одразу ж намалювала зажарене до хрусткої скоринки м’ясо, вогняний червоний соус та келих холодного ледь кислого пива.

Як і зазначалось на покажчику, за кілька хвилин попереду з’явилась невелика заправка. Чоловік зменшив швидкість та повернув праворуч. Попереду розташувалось кілька місць для паркування, а зліва — одна старенька колонка під невеличким пластиковим дахом. На території заправки стояв сірий старий «мінівен», а поряд нього — побите часом авто, навіть не авто, а купа металобрухту на колесах. Микола повернув на заправку, намагаючись триматись подалі іржавого «відра». Щойно зупинився, брюнетка вискочила з сидіння та впевнено пішла до магазину. Ні, пішла — то не те слово. Вона поплила до магазину, сповнена жіночої витонченості та грації. Наче під ногами в неї був не звичайний асфальт, а червона доріжка з сотнями голодних до сенсацій репортерів.

Перед дверима на мить зупинилась, повернула голову та крадькома глянула на Миколу. Самовдоволена посмішка розкрила її диявольський план. Вистава для одного глядача. Микола знову зловив себе на думці, що йому стане до чортів самотньо коли брюнетка залишить його.