Остання вечеря в маєтку

Артем не став чекати ранку. Він заїхав у маєток без попередження, зносячи ворота своїм авто швидше, ніж охорона встигла зреагувати. Павло залишився в машині з працюючим двигуном, а Артем злетів по сходах, розштовхуючи прислугу.

Сергій Володимирович сидів у своїй бібліотеці. Перед ним стояла напівпорожня пляшка коньяку і та сама «синя папка», яку принесла Олена. Він виглядав не як переможений ворог, а як втомлений глядач, що розчарувався у виставі.

— Ти швидко приїхав, сину, — старий навіть не підняв очей. — Твої книги... мої люди кажуть, що папір там чудової якості. Жаль, що золото виявилося свинцем. Ти добре мене розважив.

Артем підійшов до столу і з силою кинув на нього диктофон, на якому була зациклена фраза про «конверт на пероні».

— Досить, тату. Гра в загадки закінчилася.

Сергій нарешті підняв погляд. У ньому блиснув старий вогонь хижака.
— Ти підслуховував моє прощання з твоєю дівчинкою? Який пасаж. І що ти почув? Мою турботу про твою репутацію?

— Я почув твою брехню, — Артем нахилився над столом, впершись руками в дубову стільницю. — Я знаю про шантаж вісім років тому. Знаю про конверт, який ти всунув їй у руки, коли вона вже була у вагоні. Знаю, що ти погрожував її батькам і моїй кар'єрі. Ти не просто вигнав її — ти отруїв мій спогад про неї на вісім років.

Батько повільно відкинувся на спинку крісла і розсміявся. Це був сухий, кашляючий сміх.
— І що з того? Я дав тобі вісім років свободи від емоцій! Я зробив з тебе того, хто ти є сьогодні — людину, яка змогла обіграти мене з цими фурами. Якби вона залишилася, ти б зараз був пересічним ювеліром у кредитах, а не королем тіньового видавництва. Я купив тобі твій успіх її сльозами. Хіба це не гарна угода?

— Ти купив мені пустку, — Артем дістав із кишені документи, які викрав із сейфа батька через Олену. — Поки ти грався в бога, я переписав твої основні офшори на «Nordic Gold». Пам'ятаєш їх? Компанія-привид, яку ти вважав своїм ворогом. Насправді — це я. Кожен твій крок, кожен цент, який ти витратив на перехоплення моїх фур, йшов на мої рахунки. Ти банкрут, Сергію Володимировичу.

Старий зблід. Його пальці, що тримали келих, ледь помітно затремтіли.
— Ти... ти не посмієш. Це моє життя.

— Це твоя «Спадщина», — Артем випрямився. — Ти навчив мене, що люди — це інструменти. Я використав Олену, щоб дістати твої підписи. Я використав твою параною, щоб ти сам віддав мені ключі від свого сейфа. Ти хотів побачити в мені Коваленка? Дивись. Я випалив усе, що було в мені людського, щоб стати твоїм дзеркалом.

Артем розвернувся, щоб піти, але біля дверей зупинився.
— А щодо Аліни... Вона пішла. Ти переміг у цьому — ти зруйнував нашу довіру своїм шепотом про гроші. Але ти залишишся в цьому порожньому маєтку один, без грошей і без сина. Я залишаю тобі це життя як покарання. Живи в ньому.

— Артеме! — крикнув батько йому в спину. — Вона все одно тебе не пробачить! Ти такий само брудний, як і я!

Артем не озирнувся. Він вийшов під зливу, сів у машину до Павла і заплющив очі.
— Куди тепер, Артеме Сергійовичу? — запитав Павло.

— На вокзал, — відповів він. — Я хочу побачити той перон.

Машина рвонула з місця. Маєток Коваленка-старшого зникав у дзеркалах заднього виду, наче замок, що розсипається в пісок. Артем виграв війну, але на пероні його ніхто не чекав. Його «чистий аркуш» був ідеальним — на ньому більше не було жодного слова, бо він власноруч вирвав серце з власної історії.

Артем зупинив машину біля свого під'їзду. Дощ не вщухав, перетворюючи асфальт на дзеркало, в якому відбивалися холодні вогні багатоповерхівок. Він не встиг вийти, як з тіні виокремилася постать. Олена. Вона стояла під козирком, стискаючи сумочку так, ніби в ній була зброя, а не диктофон. Її ідеальна укладка розпалася, а погляд горів люттю зрадженої жінки.

— Ти думав, що я просто зникну після того, як твій батько виставив мене за двері? — її голос здригався від образи. — Ти скористався мною, Артеме! Ти згодував мені фальшивий «Nordic Gold», щоб я виглядала ідіоткою перед Сергієм Володимировичем!

Артем повільно вийшов з авто. Він навіть не розкрив парасольку, дозволяючи краплям стікати по обличчю. Тепер, коли Аліна пішла, страх перед викриттям зник. Залишилася лише порожнеча.

— Я дав тобі те, чого ти хотіла, Олено, — спокійно відповів він, підходячи ближче. — Ексклюзив. Ти ж мріяла про розслідування століття? Ти його отримала. Ти стала частиною схеми, яка знищила імперію найвпливовішої людини міста. Чим ти незадоволена?

— Тим, що ти зробив мене своєю маріонеткою! — вона майже кричала. — Ти знав, що я піду до нього. Ти розрахував кожен мій крок. Твій флірт, твої довірливі розмови в майстерні... це все було огидною виставою! Я ризикувала репутацією заради тебе!

— Ні, — Артем зупинився за крок від неї. — Ти ризикувала нею заради грошей мого батька. Ти зробила свій вибір у тій бібліотеці, Олено. Ти продала мене за перший ліпший компромат. Я просто зробив так, щоб товар, який ти продавала, виявився фальшивкою.

Олена замахнулася, щоб ударити його по обличчю, але Артем перехопив її руку. Його хватка була сталевою, а очі — мертвими.

— Послухай мене, «головна редакторко». Видавництва «Голос» більше немає. Рахунки заморожені, техніка вивозиться. Ти вільна. Можеш написати мемуари про те, як програла війну двом Коваленкам одночасно. Але якщо ти ще раз з'явишся в радіусі кілометра від мене або Аліни — я згадаю, що в тій «синій папці» були і твої підписи під фальшивими актами.

Він відпустив її руку. Олена відступила, важко дихаючи.

— Вона пішла від тебе, так? — раптом випалила вона з болючою посмішкою. — Я бачила, як вона виходила з твоїм Павлом. Вона знає все. Ти залишився один у своєму золотому склепі, Артеме. Вітаю з перемогою.

Артем нічого не відповів. Він мовчки пройшов повз неї, відчинив двері під'їзду і зник у темряві холу. Олена залишилася стояти під дощем, розуміючи, що в цій історії не залишилося ні героїв, ні правди — лише попіл від спалених мостів.