Сповідь у чотирьох стінах

Дощ періщив по лобовому склу, розмиваючи вогні нічного міста в акварельні плями. В салоні панувала така важка тиша, що здавалося, повітря можна було торкнутися рукою. Аліна сиділа, відвернувшись до вікна, і Артем бачив у відображенні скла, як по її щоках котяться сльози, які вона навіть не намагалася витирати.

Коли вони зайшли до його квартири, Артем не ввімкнув світло — лише тьмяну лампу в передпокої. Вона скинула туфлі й повернулася до нього, обхопивши себе руками, ніби захищаючись від удару.

— Ти знущався з мене, Артеме? — її голос був ледь чутним шепотом. — Ти фліртував з нею на очах у всіх, поки я намагалася врятувати залишки своєї гідності після твого батька. Ти став таким самим, як він. Ти граєш людьми.

Артем повільно зачинив двері на замок. Він підійшов до неї впритул, але не торкнувся. Його обличчя нарешті позбулося маски «бізнесмена-гравця». Тепер перед нею був чоловік, який стояв на краю прірви.

— Послухай мене дуже уважно, Аліно. Бо від того, чи повіриш ти мені зараз, залежить, чи вийдемо ми з цієї гри живими.

Він дістав телефон і поклав його на стіл екраном донизу.

— Олена — шпигунка мого батька. Він купив її в тій бібліотеці, обіцяючи кар'єру і «справжню правду» про мене. Весь мій флірт сьогодні, вся ця вистава в майстерні вранці — це дезінформація. Я годую її брехнею про «Nordic Gold» і конкурентів батька, щоб він почав гризти своїх власних людей, а не нас. Я маю змусити його повірити, що я слабкий, що я повівся на Олену, що я втрачаю контроль.

Аліна підняла на нього очі, в яких читався сумнів.
— Ти... ти знав, що вона зраджує тебе?

— Я знаю все, Аліно. Бо я чую все.

Він зробив паузу, і його погляд став таким гострим, що вона мимоволі відступила на крок.

— Вчора, коли ми їхали від батька, я не чув вашої розмови на ґанку. Але на тобі був кулон. Той самий, із «Спадщини». У ньому мікрофон, Аліно. Я прослухав запис у майстерні вночі. Кожне слово мого батька. Про перон. Про вокзал. Про конверт із грошима, який ти нібито «легко стиснула».

Аліна зблідла так, що здалося, вона зараз знепритомніє. Її дихання перехопило.
— Ти... ти знав. І мовчав весь день. Ти дивився на мене і знав про мою ганьбу.

— Це не твоя ганьба, — Артем нарешті схопив її за плечі, змушуючи дивитися на нього. — Це його злочин. Він зламав нас вісім років тому, і він намагається зробити це знову зараз. Ти промовчала в машині, бо боялася. Я розумію цей страх. Але тепер ми маємо грати разом.

Він наблизився до її обличчя, його голос став жорстким, але сповненим відчаю.

— Я фліртував з Оленою, щоб відвернути увагу від тебе. Чим більше він думає, що я захопився іншою, тим менше він чіпатиме тебе. Я хочу подарувати нам майбутнє, Аліно. Без його тіні. Без його конвертів. Але для цього я маю стати монстром на деякий час. Я маю знищити його імперію його ж методами.

— Ти міг просто сказати мені... — прошепотіла вона, закриваючи очі.

— Якби ти знала, ти б не змогла так щиро плакати сьогодні в магазині. Олена мала побачити твій біль, щоб повірити в мою зраду. Щоб батько повірив, що він знову переміг. Розумієш?

Артем притиснув її до себе, ховаючи обличчя в її волоссі.

— Я обіцяю тобі: коли це закінчиться, ми зникнемо. Видавництво, магазин, золото — я все використаю, щоб побудувати нам вихід. Але зараз... зараз ти маєш продовжувати вірити мені, навіть якщо бачиш, як я цілую іншу руку. Бо кожна моя дія — це крок до його краху.

Аліна обняла його у відповідь, здригаючись від ридань. Це було дивне відчуття: вона відчувала полегшення від того, що таємницю розкрито, і водночас жах від того, в яку криваву шахівницю перетворилося їхнє життя.

— Що мені робити завтра? — запитала вона, відстороняючись.

— Завтра ти будеш холодною, — Артем витер сльозу з її щоки. — Ти не будеш розмовляти зі мною при Олені. Ти будеш «ображеною жінкою». А я буду продовжувати гру. Ми дамо йому фінальний бій на відкритті виставки. Саме там він отримає свою «спадщину».

Він подивився на неї з такою любов'ю, від якої ставало страшно.
— Ми вирвемося, Аліно. Навіть якщо мені доведеться спалити все місто для цього.

Артем відсторонився від Аліни, але продовжував тримати її за руки, ніби боявся, що вона розчиниться в нічній темряві квартири. Його погляд став гранично серйозним.

— Є ще дещо, Аліно. Від завтра ми не зможемо зустрічатися відкрито. Батько — параноїк. Він виставив за Оленою «хвіст», і я впевнений, що за твоїм під'їздом тепер стежить не тільки мій Павло, а й хтось із людей батька. Якщо він побачить, що ми помирилися так швидко після мого «флірту» з Оленою — він зрозуміє, що це постановка.

Аліна здригнулася.
— Тобто... я маю вдавати, що ми розійшлися? На очах у всіх?

— Саме так. Публічно я буду захоплений новою фавориткою-журналісткою, а ти — ображеною власницею ювелірного магазину, яка зосереджена лише на роботі. Це боляче, я знаю. Але це єдиний спосіб вивести тебе з-під удару.

Він дістав із кишені старий, потертий ключ, який зовсім не пасував до його дорогого костюма.

— Візьми це. Це ключ від невеликого садового будиночка на Русанівських садах. Він записаний на мамину далеку родичку, якої давно немає в живих. Батько навіть не пам'ятає про це місце. Там немає камер, немає реєстрацій, немає сусідів, які б нас впізнали. Це буде наше місце. Єдине, про яке знатимемо лише ми вдвох. Жоден Сергій, жоден Павло, жоден батько.

Аліна взяла ключ. Метал був холодним, але він здався їй теплішим за все золото світу.

— Коли ми там зустрінемося? — запитала вона, стискаючи ключ у долоні.

— Я дам сигнал. Якщо в магазині я залишу на стійці одну білу троянду — це означає, що я чекаю тебе там о другій ночі. Добирайся таксі, міняй машини, плутай сліди. Павло допоможе тобі непомітно вислизнути, він знає, як «відрізати» хвіст.

Артем востаннє притиснув її до себе, вдихаючи запах лаванди. Він знав, що зараз він власноруч руйнує їхнє нормальне життя, перетворюючи кохання на підпільну операцію.