Театр на вітрині

Магазин наповнився приглушеним гулом розмов, дзвоном кришталю та запахом дорогих парфумів. Світло від діодних стрічок у вітринах розбивалося об грані каміння, створюючи ілюзію абсолютного благополуччя. Артем стояв у центрі зали, тримаючи келих шампанського, і його маска «успішного господаря» була бездоганною.

Олена з'явилася пізніше за всіх, але так, що її неможливо було не помітити. Вона змінила діловий костюм на сукню, що надто щільно облягала фігуру, а її погляд став зухвалим. Вона більше не була просто журналісткою — вона відчувала себе власницею таємниці, яка може знищити цей замок за одну ніч.

— Артеме, — вона підійшла до нього майже впритул, ігноруючи дистанцію. Її рука з ідеально червоним манікюром ніби випадково торкнулася його передпліччя. — Твоя майстерня сьогодні вранці... вона досі сниться мені. Ти так пристрасно розповідав про «Nordic Gold», що я ледь не забула, навіщо прийшла.

Артем відчув на собі погляд Аліни з іншого кінця залу. Він знав, що вона бачить кожен рух Олени. І він вирішив підлити палива у цей вогонь.

— Олено, для такої жінки, як ти, факти — це лише обгортка, — він нахилився до неї, імітуючи інтимну розмову, так, щоб з боку це виглядало як флірт. Його голос був тихим, розрахованим лише на її вуха. — Я радий, що ти оцінила масштаб. Батько завжди казав, що мені не вистачає розмаху. Як думаєш, він змінить думку після твого репортажу?

— Він уже її змінює, — прошепотіла Олена, грайливо поправляючи йому краватку. — Ти ж знаєш, я вмію розставляти акценти там, де потрібно. Особливо, якщо за це пропонують... ексклюзив.

Аліна, яка в цей момент показувала клієнтці сережки, збилася з думки. Її руки здригнулися. Вона бачила, як Олена сміється з чогось, що шепоче їй Артем, як він усміхається їй у відповідь тією самою особливою усмішкою, яку вона вважала своєю.

«Він знає? Він робить це спеціально через той конверт? Чи він справді захопився нею після бібліотеки батька?» — думки розривали її голову. Вона відчувала себе зайвою на власному святі.

Артем помітив, як Аліна відійшла до підсобки, ледь стримуючи сльози. Його серце стислося, але розум наказав продовжувати.

— Ти дуже прониклива, — Артем злегка обхопив пальцями келих Олени, ніби випадково торкаючись її руки. — До речі, щодо «ексклюзиву». У мене в сейфі лежать ще кілька накладних... можливо, ми обговоримо їх пізніше? В більш спокійній обстановці?

Олена переможним поглядом окинула зал. Вона була впевнена, що Артем «поплив», що він шукає в ній союзника проти старого Коваленка.
— Я знала, що ми знайдемо спільну мову, Артеме. Вечеря у твого батька була лише розминкою.

В цей момент до магазину ввійшов кур'єр із величезним кошиком квітів. Величезні білі троянди, що виглядали як поховальні. Коли кур'єр ставив їх на стійку, Артем помічив, що серед білих пелюсток захована чорна стрічка з ініціалами «С. К.».

— Це від твого батька, мабуть? — Олена з цікавістю зазирнула в кошик. — Який жест.

— Так, — холодно відповів Артем, миттєво відсторонюючись від неї. Флірт закінчився. Гра перейшла у фазу загрози. — Мій батько любить нагадувати про себе, коли свято стає занадто яскравим.

Він глянув на Аліну, яка щойно вийшла з підсобки з червоними очима. Вона побачила квіти, побачила Артема поруч із Оленою і раптом... просто розвернулася і пішла до виходу з магазину, залишивши гостей.

— Вибач, Олено, — Артем поставив келих на стіл. — У господині вечора здали нерви. Журналістика зачекає.

Він рушив за Аліною, але в голові вже прораховував: «Олена повідомить батькові, що я на гачку. Батько повірить, що посварив нас через неї. Це дає нам ще 24 години свободи для майстерні».